У свої 25 років Павло Коєн з Одещини вже володіє двома тепличними господарствами та забезпечує мікрозеленню та салатами торговельну мережу супермаркетів. Розпочавши діяльність у важкий період війни, він демонструє: невеликий агробізнес має потенціал для розвитку навіть у найскрутніші часи – за умови отримання належної підтримки. Одним із таких механізмів стала програма кредитування з гарантіями Фонду часткового гарантування кредитів у сільському господарстві, яка втілюється за сприяння Групи Світового банку та фінансується спільно ЄС. Розмовляємо з Павлом про його шлях, труднощі та висновки.
̶ Коли та на яку суму ви отримали позику під гарантії Фонду? З яким банком ви працювали?
̶ Позику ми одержали від ПАТ «Банк Восток», що є одним із банків-партнерів Фонду. Її обсяг склав 550 тисяч гривень, з яких 150 тисяч були оборотними коштами, а решта 400 тисяч – інвестиційними.
̶ Чому вирішили використати можливості Фонду? Якою мірою вони виявилися для вас привабливими?
̶ Раніше я не знав про Фонд та подібну можливість. Однак я усвідомлюю, що для прискореного та інтенсивного розширення підприємства необхідно залучати додаткові кошти, розвиватися лише власними обіговими коштами недостатньо. Тому я звернувся до банку, і саме там мені розповіли про програму, до якої ми приєдналися. Щодо інших аспектів діяльності Фонду я, відверто кажучи, не обізнаний, оскільки вся моя взаємодія відбувалася через банк. Вважаю, що саме банк виконав більшу частину підготовки для цього процесу. Підприємці повинні займатися справою, банки – кредитуванням. Але найважливіше – Фонд допоміг мені забезпечити заставу для кредиту. Це ефективна програма, яка реально допомагає невеликому агробізнесу, якщо він відповідає вимогам Фонду.
Павло Коєн
̶ Що потрібно зробити для того, щоб стати бенефіціаром програми Фонду часткового гарантування кредитів у сільському господарстві?
̶ Ми – нова компанія, представляємо себе як нове покоління фермерів для нового покоління споживачів. У нас усе влаштовано правильно з самого початку: офіційна реєстрація, сертифікація продукції, безготівкові розрахунки, ПДВ. Тому багато питань навіть не виникали.
У цілому весь процес тривав декілька місяців. Багато етапів були для нас новими. Не можу сказати, що одразу підготував усю документацію за короткий час. У мене немає окремих працівників, які б готували ті чи інші документи. Здебільшого я робив це самостійно, одночасно з основними бізнес-процесами, якими займався. Проте я вважаю, що термін у кілька місяців як для першого кредиту в житті у 24 роки, це досить добре.
̶ Чи охоче фінансові установи надають кредити невеликим агробізнесам? Що їх утримує у співпраці з такими господарствами, як ваше?
̶ Фінансові установи іноді обережно підходять до кредитування, і це обґрунтовано. Обережність – це про стабільність, про гарантії, про міцну економіку. Можливо, іноді бізнесам це не до вподоби. Але якщо бізнес діє прозоро і все робить офіційно, має значно менше ризиків і більше шансів на співпрацю.
У 25 років Павло Коєн з Одещини вже володіє двома тепличними господарствами та забезпечує мікрозеленню та салатами торговельну мережу супермаркетів
̶ Гарантії Фонду досягають 50% від суми кредиту. Чи задовольняє вас така їх частка?
̶ Безумовно, хотілося б більше. Існує багато підтримки для старту або для великих гравців, але я – десь посередині: грант у межах проєкту «Власна справа» для мене вже замалий, а до великих програм я ще не доріс. Але не завжди вистачає інструментів для «бусту», тобто розширення підприємства.
Тому я вдячний Фонду та фінансовій установі, які підтримали мене в цій ситуації, – це був вагомий імпульс у розвитку моєї справи. Але я відчуваю, що потрібно наполегливіше працювати над програмами підтримки саме таких підприємців, які працюють відкрито, офіційно, за правилами. Вони вже не зовсім малі, але ще не агрогіганти. І таких стає все більше. Це і є майбутній середній клас.
̶ Наскільки важливою є діяльність Фонду в умовах війни, коли в будь-який момент агровиробник може втратити всі свої активи?
̶ Я переконаний, що сьогоднішні реалії не повинні бути для нас стримуючим фактором. Єдине, що ми повинні робити, це працювати, продовжувати нашу діяльність та прогресувати, попри все. Це єдина запорука успіху та поступу не тільки агросектору чи окремого підприємства, а й країни та економіки загалом. Не можна зважати на війну, треба сприймати це як випробування та рухатися далі.
̶ Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на ваш бізнес?
̶ Ми почали працювати вже під час повномасштабного вторгнення. І так, звичайно, ми відчуваємо труднощі, як і всі українці. Проте і попит є. І він досить високий. Тому маємо працювати далі.
̶ Якої підтримки вам не вистачає як підприємцю?
̶ Я за весь час своєї підприємницької діяльності часто почуваюся як наодинці. Мені не вистачає прямого діалогу з державою. Ми знаємо, що вона налагоджує його, наприклад, з великим бізнесом, і, можливо, з деким із малого. Але я б хотів, щоб була можливість безпосереднього контакту, щоб висловлювати свою точку зору, ділитися проблемами, зазначати, що б хотілося побачити інакше.
Конкретний приклад – гранти на теплицю. Вони існують, умови в межах гранту такі, що ви можете звести лише звичайну сезонну теплицю, тобто немає жодного технічного та технологічного стрибка. Це буде звичайна сезонна теплиця під один шар плівки. А якщо я хочу звести нормальну цілорічну теплицю, то сума гранту для цього буде настільки незначною, що сприйматиметься як кешбек або приємний бонус, а не повноцінна допомога. Ось така проблема: співвідношення мінімальної кількості гектарів та суми. Тому я би запропонував – або зменшити кількість гектарів, або збільшити суму.
̶ Що ще, на вашу думку, у ставленні до малого агробізнесу має змінити влада?
̶ Повинна цінувати сумлінний бізнес. Зараз іноді здається, що я один із небагатьох, хто працює відкрито, і через це – на жаль, в менш вигідному становищі. Я прагну, щоб усі дотримувалися однакових правил. Це єдина умова для побудови справжньої конкуренції та міцної економіки.
Микола Луговий, Національний пресклуб «Українська перспектива»
Источник: www.propozitsiya.com
