У свої 25 років Павло Коєн з Одеської області вже володіє двома тепличними господарствами та забезпечує мікрозеленню і салатами мережу супермаркетів. Розпочавши свою діяльність під час війни, він демонструє: невеликий агробізнес може процвітати навіть у найтяжчі часи – за умови належної допомоги. Одним із таких інструментів виступила програма кредитування під гарантії Фонду часткового гарантування кредитів у сільському господарстві, який реалізується за сприяння Групи Світового банку та частково фінансується ЄС. Розмовляємо з Павлом про його досвід, труднощі та висновки.
̶ Коли та на яку суму ви одержали позику під гарантії Фонду? З яким банком ви взаємодіяли?
̶ Позику ми одержали від ПАТ «Банк Восток», одного з банків-партнерів Фонду. Її обсяг становив 550 тисяч гривень, з яких 150 тисяч були оборотними коштами, а решта 400 тисяч – інвестиційними.
̶ Чому вирішили скористатися можливостями Фонду? Наскільки вони стали для вас привабливими?
̶ Я раніше не знав про Фонд і таку можливість. Проте я усвідомлюю, що для більш швидкого та активного підйому бізнесу необхідно залучати додаткове фінансування, розвиватися виключно власними оборотними коштами недостатньо. Тому я звернувся до банку, і саме там мені розповіли про програму, до якої ми приєдналися. Щодо інших функцій Фонду я, відверто кажучи, не в темі, оскільки вся моя комунікація була через банк. Гадаю, що саме банк виконав основну частину підготовки для цього процесу. Підприємці повинні займатися бізнесом, банки – фінансуванням. Але найважливіше – Фонд допоміг мені надати заставу за позикою. Це відмінна програма, яка дійсно допомагає малому агробізнесу, якщо він відповідає умовам Фонду.
Павло Коєн
̶ Що необхідно зробити для того, щоб стати учасником програми Фонду часткового гарантування кредитів у сільському господарстві?
̶ Ми – нова компанія, представляємо себе як нове покоління аграріїв для нового покоління споживачів. У нас усе зроблено коректно від самого початку: офіційна реєстрація, сертифікація продукції, безготівкові операції, ПДВ. Тому багато питань просто не з’являлися.
В цілому весь процес зайняв декілька місяців. Багато етапів були для нас новими. Я не можу стверджувати, що миттєво підготував всю документацію за пів дня. У мене відсутні окремі співробітники, які б готували ті чи інші документи. Переважно я робив це самостійно, одночасно з основними бізнес-процесами, якими займався. Однак я вважаю, що термін у декілька місяців як для першої позики в житті у 24 роки, це досить добре.
̶ Чи охоче фінансові установи надають позики малим агробізнесам? Що їх зупиняє у взаємодії з такими підприємствами, як ваше?
̶ Фінансові установи іноді обережно ставляться до кредитування, і це обґрунтовано. Обережність – це про стабільність, про гарантії, про міцну економіку. Ймовірно, іноді підприємствам це не до вподоби. Але якщо підприємство працює прозоро і все робить «в білу», має значно менше ризиків і більше перспектив на взаємодію.
У 25 років Павло Коєн з Одещині уже має два тепличні господарства та постачає мікрозелень і салати до мережі супермаркетів
̶ Гарантії Фонду сягають 50% від обсягу позики. Чи задовольняє вас такий їх відсоток?
̶ Звісно, хотілося б більше. Є багато підтримки для старту або для великих гравців, але я – десь посередині: грант у рамках проєкту «Власна справа» для мене вже недостатній, а до масштабних програм я ще не дійшов. Але не завжди вистачає інструментарію для «бусту», тобто розширення бізнесу.
Тому я вдячний Фонду та фінансовій установі, які підтримали мене в цій ситуації, – це був значний імпульс у розвитку моєї діяльності. Але я відчуваю, що потрібно працювати більше над програмами сприяння саме таким підприємцям, які працюють «в білу», офіційно, за правилами. Вони вже не дуже малі, але ще не агрогіганти. І таких стає все більше. Це і є майбутній середній клас.
̶ Наскільки вагомою є робота Фонду в умовах війни, коли в будь-який момент сільгоспвиробник може позбутися всіх своїх активів?
̶ Я вважаю, що поточні реалії не повинні бути для нас стримуючим моментом. Все, що ми повинні робити, це працювати, продовжувати нашу діяльність і розвиватися, не дивлячись ні на що. Це єдина запорука успіху і прогресу не тільки агросектору чи конкретного підприємства, а й держави та економіки в цілому. Не можна посилатися на війну, треба сприймати це як виклик і рухатися далі.
̶ Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на ваш бізнес?
̶ Ми почали працювати вже під час повномасштабного вторгнення. І так, безумовно, ми відчуваємо проблеми, як і всі українці. Проте і попит є. І він досить високий. То ж повинні працювати далі.
̶ Якої підтримки вам не вистачає як підприємцю?
̶ Я за всю свою підприємницьку діяльність часто відчуваю себе як наодинці у човні. Мені не вистачає безпосереднього діалогу з владою. Ми знаємо, що вона вибудовує його, наприклад, з великим бізнесом, і, можливо, з деякими з малого. Але я б хотів, щоб була можливість прямого зв’язку, щоб висловлювати свою думку, ділитися проблемами, зазначати, що б хотілося побачити по-іншому.
Простий приклад – гранти на теплицю. Вони є, умови в рамках гранту такі, що ви можете спорудити лише звичайну сезонну теплицю, тобто немає ніякого технічного та технологічного прориву. Це буде звичайна сезонна теплиця під один шар плівки. А якщо я бажаю звести нормальну цілорічну теплицю, то сума гранту для цього буде настільки невеликою, що сприйматиметься як кешбек або приємний бонус, а не повноцінна підтримка. Ось така проблема: співвідношення мінімальної кількості гектарів та суми. Тому я би порадив – або зменшити кількість гектарів, або збільшити суму.
̶ Що ще, на вашу думку, у ставленні до малого агробізнесу має змінити влада?
̶ Повинна цінувати чесний бізнес. Зараз іноді складається враження, що я один із небагатьох, хто працює відкрито, і через це – на жаль, у менш сприятливому становищі. Я хочу, щоб усі грали за однаковими правилами. Це єдина можливість сформувати справжню конкуренцію і міцну економіку.
Микола Луговий, Національний пресклуб «Українська перспектива»
