Про майбутні перспективи аграрного сектору розповів заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету Юрій Данько.
Юрію Івановичу, поділіться вашим поглядом на стан ринку праці в аграрній галузі? Наскільки актуальним залишається аграрний напрямок для майбутніх фахівців?
— Сьогодні підготовка майбутніх спеціалістів в агросфері, на жаль, не отримує належної уваги. Мені здається, це несправедливо, адже саме університети є основним джерелом кадрів для сільського господарства.
Відчуття вдячності – це риса, притаманна західним країнам, яка також проявляється у ставленні до університетів. Чому такі видатні навчальні заклади, як Гарвард, Єль, Кембридж та Оксфорд, зберегли свою могутність? Тому що їхні випускники пам’ятають про ці університети, цінують здобуту там освіту та пишаються нею.
На жаль, з певних причин, і частково через недоліки самої аграрної освіти, наші випускники не завжди з теплотою згадують навчальні заклади, які вони закінчили. Однак ситуація змінюється, зокрема й на ринку праці.
Аграрний сектор залишається одним із ключових для формування бюджетних надходжень України. Водночас ми спостерігаємо, що це одна з найбільш динамічно зростаючих галузей, чому сприяють численні фактори, включно з розвитком світового аграрного сектору.
Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету
Які головні світові тенденції в аграрній сфері ви помічаєте, та яку роль відіграє Україна?
— Говорячи про війну в Україні, ми всі усвідомлюємо, що світ не відчуває її так гостро, як ми, українці. Глобальний ринок продовжує розвиватися, конкурувати, і загалом почувається добре. Натомість Україна поки що не може повноцінно змагатися в цих умовах.
Проте нам необхідно звертати увагу на глобальні тенденції. Сьогодні аграрний сектор є однією з найбільш динамічних галузей. Ми спостерігаємо трансформацію: активно розвивається точне землеробство, аграрний бізнес впроваджує сучасні високі технології. Варто врахувати також аграрну політику Європейського Союзу та інші глобальні чинники. Водночас повномасштабне вторгнення, що триває в Україні, суттєво впливає як на аграрний сектор, так і на аграрну освіту.
Наслідки цього проявляються, зокрема, у переміщенні робочої сили, яка є одним із найважливіших ресурсів для аграрної сфери. Ці процеси відчутно впливають і на заклади вищої освіти, зокрема аграрні, та на українські університети в цілому.
Насамперед, аграрний сектор нині стикається з дефіцитом кадрів. Наші фахівці або виїжджають за кордон, або мобілізуються, або переїжджають у межах країни. Відбувається багато процесів, які впливають на ефективність роботи аграрних підприємств та аграрного бізнесу загалом.
За рахунок чого можна вирішити цю проблему з кадрами?
— Чимало аграрних підприємств звертаються до нас із проханням надати випускника або магістра, готового замінити мобілізованого працівника чи того, хто виїхав за кордон. Ми були б раді рекомендувати наших випускників, але й нам зараз непросто. Аграрні університети перебувають у стані жорсткої конкуренції. Якщо раніше, наприклад, наш Сумський аграрний університет конкурував з сумським державним університетом на регіональному рівні за випускника школи, то сьогодні ця конкуренція набула глобального характеру. Випускники шкіл з Сумщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, які раніше формували нашу базу вступників, тепер обирають навчання в західних регіонах України або за кордоном.
На перший погляд, це не проблема, адже якщо вони залишаються в Україні, то це все одно наші майбутні фахівці. Але ми чудово розуміємо, що ті, хто переїхав до іншого регіону, майже ніколи не повертаються до свого рідного. Студент, який поїхав навчатися до Києва, навряд чи повернеться до Ямполя, Сум чи Охтирки, щоб працювати в цих регіонах.
Як реагувати на ці кадрові зміни та які рішення можливі?
— Сьогодні ми по-новому поглядаємо на університет. Ми розглядаємо його не просто як освітній заклад, що готує кадри. Ми, українці, ще не до кінця усвідомлюємо, що власний університет, розташований в Україні, – це інвестиція в майбутнє нашої країни. Разом із бізнесом ми маємо глибше дивитися на проблему і сприймати університет у новій ролі. Ця роль полягає не лише у задоволенні потреб бізнесу, а й у забезпеченні повноцінного функціонування регіонів, особливо прикордонних. Йдеться про наукове забезпечення цих територій. Це проявляється у трьох аспектах.
Перший — формування людського капіталу. На сьогодні ми простягаємо руку аграрному бізнесу і вдячні тим, хто не боїться її потиснути. У нас є багато проєктів, що стосуються стажувань, підготовки, перекваліфікації, короткострокових навчальних програм, і, звичайно, дуальної освіти, яка нині є дуже популярною та актуальною.
Однак, мушу констатувати, що бізнес не до кінця усвідомлює необхідність цих процесів. Простіше прийти і сказати: «Дайте нам випускника вашого університету». На мою думку, бізнес міг би діяти інакше: обрати студента третього курсу, залучити його до дуальної форми навчання, розібратися в його потенціалі та інвестувати в розвиток молодого фахівця з перших кроків його кар’єри.
Наступний аспект — впровадження інновацій. Ми вдячні представникам аграрного бізнесу, які не соромляться звертатися до вітчизняної науки. Я можу згадати такі компанії-партнери нашого університету, як «Сингента», «Байєр», HALO Trust. Вони звертаються до нас із запитами на дослідження, ми тісно співпрацюємо, спільно пишемо проєкти тощо.
І останнє — регіональна екосистема. Або, як її зараз модно називати, третя місія університету — забезпечення кадрами території, на якій він функціонує. Можна багато говорити про систему вітчизняної освіти, особливо периферійної, про регіональні заклади. Але не можна заперечувати, що понад половина наших випускників становить основний кадровий потенціал цих регіонів.
Будемо відвертими, що сьогодні молодь не дуже йде в аграрну сферу. Так, агрономія минулого року вийшла в першу десятку переліку базових професій. Але тільки тому, що був знижений вступний бал
Сьогодні наші випускники проживають у кожній громаді. Там живуть їхні діти, там житимуть їхні онуки, і вони прагнуть працювати на цій території. Наш заклад вищої освіти відчуває відповідальність, зокрема, за розвиток цієї екосистеми на Сумщині.
Наскільки затребуваною є аграрна освіта серед української молоді?
— Будемо відверті, молодь нині не дуже прагне долучатися до аграрної сфери. Так, агрономія минулого року увійшла до першої десятки базових професій. Однак це сталося виключно через зниження прохідного балу.
Навіть сьогодні наші діти прагнуть стати психологами, менеджерами, юристами, не маючи повного розуміння суті аграрного сектору. Я сам є економістом за освітою і добре знаю, скільки моїх колег, колишніх одногрупників та студентів економічних спеціальностей перекваліфікувалися та перейшли працювати в аграрну сферу. Наприклад, один із моїх найкращих друзів, випускник юридичного факультету університету імені Ярослава Мудрого, нині є чудовим агрономом: він навчається в нашій аспірантурі та здобуває нову аграрну спеціальність.
На жаль, університет не може переконати випускника школи у престижності аграрного сектору. У цьому питанні ми звертаємося по допомогу до аграрного бізнесу.
Я неодноразово відвідував агенції регіонального розвитку та вищі навчальні заклади в Нідерландах. Вони всі підкреслюють, що їхній інноваційний розвиток базується на моделі «Triple Helix Model» або концепції «потрійної спіралі», яка передбачає співпрацю трьох складових: промисловості, університету та місцевих громад. Скандинавські країни вже давно й успішно втілюють цей концепт, тоді як в Україні ця модель лише починає розвиватися.
Сьогодні українські університети запрошують аграрні підприємства до співпраці для формування кадрового резерву. Самотужки університет не може забезпечити належний рівень вступу студентів. Я не говорю про іноземних студентів, які навчаються у нас. Я говорю про випускників наших міських та сільських шкіл, які нині більше схиляються до навчання у Польщі, Чехії та інших країнах. Причиною цього є війна та бажання навчатися за кордоном. Але якщо наша молодь виїде здобувати освіту та працювати за кордоном, хто ж залишиться працювати тут?
Ви часто відвідуєте закордонні виші, наприклад, Оксфордський університет. Які цікаві спостереження чи підходи, на вашу думку, могли б бути корисними для розвитку української аграрної освіти та науки?
— Так, я часто відвідую закордонні університети. Головний висновок із співпраці з ними полягає в тому, що, попри часті критичні висловлювання українців щодо рівня вітчизняної освіти, наші поїздки та співпраця з Оксфордом, Кембриджем та іншими університетами підтверджують: наша освіта нічим не гірша, і ми є визнаними у світі.
Сьогодні ніхто не соромиться працевлаштовувати викладачів Сумського національного аграрного університету. Наші викладачі мають такий самий потенціал, як і викладачі інших університетів Європи чи США. Наприклад, ми реалізуємо спільну з Британським королівським аграрним університетом програму «Стале сільське господарство та продовольча безпека». Наші випускники отримують повноцінний британський диплом, який визнається у всіх англомовних країнах світу: США, Канаді, Австралії. В університеті також функціонує програма з вивчення системи точного землеробства та агроінженерії, яка охоплює сучасні технології, дрони, GPS тощо.
Звісно, ми хотіли б, щоб студенти навчалися в повноцінних аудиторіях. Однак, через повномасштабну війну та бойові дії, ми не можемо цього забезпечити. Водночас, ми не можемо навчати біотехнологів чи лікарів дистанційно. Тому ми облаштовуємо навчальні аудиторії та лабораторії у сховищах і працюємо над тим, щоб навіть в нинішніх складних умовах наші студенти мали можливість отримати якісну вищу освіту.
Юлія Наружна, [email protected]