У свої 25 років Павло Коєн з Одеської області вже володіє двома тепличними комплексами та забезпечує мікрозеленню і салатами мережу супермаркетів. Розпочавши діяльність у воєнний час, він демонструє: дрібний агробізнес здатен процвітати навіть у найважчі періоди – за умови належної підтримки. Одним з таких інструментів виявилася програма кредитування під гарантії Фонду часткового гарантування позик у сільському господарстві, яка реалізується за підтримки Групи Світового банку та співфінансується ЄС. Розмовляємо з Павлом про його шлях, перешкоди та набутий досвід.
̶ Коли та на яку суму ви отримали позику під гарантії Фонду? З яким банком ви працювали?
̶ Позику ми отримали від ПАТ «Банк Восток», одного з банків-партнерів Фонду. Її обсяг склав 550 тисяч гривень, з яких 150 тисяч були оборотними коштами, а решта 400 тисяч – інвестиційними.
̶ Чому вирішили використати можливості Фонду? Наскільки вони стали для вас привабливими?
̶ Раніше я не знав про Фонд та таку опцію. Однак я усвідомлюю, що для швидшого та активнішого розширення підприємства потрібно залучати додаткові кошти, розвиватися лише власними оборотними ресурсами недостатньо. Тому я звернувся до банку, і вже там мені розповіли про програму, до якої ми приєдналися. Щодо інших аспектів Фонду я, відверто кажучи, не в курсі, оскільки вся моя взаємодія була через банк. Гадаю, що саме банк виконав більшу частину підготовки для цього процесу. Підприємці повинні займатись бізнесом, банки – фінансуванням. Але найважливіше – Фонд допоміг мені забезпечити заставу за позикою. Це прекрасна програма, яка реально допомагає малому агробізнесу, якщо він відповідає вимогам Фонду.
Павло Коєн
̶ Що необхідно зробити для того, щоб стати учасником програми Фонду часткового гарантування позик у сільському господарстві?
̶ Ми – нова компанія, позиціонуємо себе як нове покоління аграріїв для нового покоління споживачів. У нас все зроблено правильно з самого початку: офіційна реєстрація, сертифікація продукції, безготівкові розрахунки, ПДВ. Тому багато питань просто не виникало.
Загалом весь процес тривав декілька місяців. Багато етапів були для нас невідомими. Я не можу стверджувати, що одразу підготував всю документацію за пів дня. У мене немає окремих працівників, які б готували ті чи інші документи. Здебільшого я робив це самостійно, одночасно з основними бізнес-операціями, якими займався. Однак я вважаю, що термін у кілька місяців як для першої позики в житті у 24 роки, це досить добре.
̶ Чи охоче банки надають позики малим агробізнесам? Що їх стримує у співпраці з такими господарствами, як ваше?
̶ Банки іноді обережно підходять до кредитування, і це виправдано. Обережність – це про стабільність, про гарантії, про міцну економіку. Можливо, часом бізнесам це не до вподоби. Але якщо бізнес працює прозоро і все робить «в білу», має значно менше ризиків і більше перспектив на співпрацю.
У 25 років Павло Коєн з Одещині уже має два тепличні господарства та постачає мікрозелень і салати до мережі супермаркетів
̶ Гарантії Фонду сягають 50% від суми позики. Чи задовольняє вас такий їхній відсоток?
̶ Звичайно, хотілося б більше. Є чимало допомоги для старту або для великих гравців, але я – десь посередині: грант у рамках проєкту «Власна справа» для мене вже замалий, а до великих програм я ще не доріс. Але не завжди вистачає інструментів для «бусту», тобто розвитку бізнесу.
Тому я вдячний Фонду та банку, які підтримали мене в цій ситуації, – це був відчутний поштовх у розвитку моєї справи. Але я відчуваю, що потрібно більше працювати над програмами підтримки саме таких підприємців, які працюють «в білу», офіційно, за правилами. Вони вже не зовсім малі, але ще не агрогіганти. І таких стає все більше. Це і є майбутній середній клас.
̶ Наскільки важливою є діяльність Фонду в умовах війни, коли в будь-який момент агровиробник може втратити всі свої активи?
̶ Я вважаю, що теперішні реалії не повинні бути для нас стримуючим фактором. Все, що ми повинні робити, це працювати, продовжувати нашу діяльність та розвиватися, попри все. Це єдина запорука успіху та прогресу не тільки агросектору чи конкретного підприємства, а й країни та економіки в цілому. Не можна виправдовуватися війною, треба сприймати це як випробування і рухатися далі.
̶ Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на ваш бізнес?
̶ Ми почали працювати вже під час повномасштабного вторгнення. І так, безумовно, ми відчуваємо проблеми, як і всі українці. Проте і попит є. І він досить високий. То ж маємо працювати далі.
̶ Якої підтримки вам не вистачає як підприємцю?
̶ Я за всю свою підприємницьку діяльність часто почуваюся як сам на сам. Мені не вистачає прямого діалогу з державою. Ми знаємо, що вона налагоджує його, наприклад, з великим бізнесом, і, можливо, з деякими з малого. Але я б хотів, щоб була можливість безпосереднього контакту, щоб висловлювати свою думку, ділитися проблемами, говорити, що б хотілося бачити по-іншому.
Конкретний приклад – гранти на теплицю. Вони є, умови в межах гранту такі, що ви можете звести лише звичайну сезонну теплицю, тобто немає ніякого технічного та технологічного прогресу. Це буде звичайна сезонна теплиця під один шар плівки. А якщо я хочу збудувати якісну цілорічну теплицю, то сума гранту для цього буде настільки незначною, що сприйматиметься як кешбек або приємний бонус, а не повноцінна підтримка. Ось така проблема: співвідношення мінімальної кількості гектарів та суми. Тому я би запропонував – або зменшити кількість гектарів, або збільшити суму.
̶ Що ще, на вашу думку, у ставленні до малого агробізнесу має змінити держава?
̶ Має цінувати добросовісний бізнес. Зараз іноді здається, що я один із небагатьох, хто працює відкрито, і через це – на жаль, в менш вигідному становищі. Я прагну, щоб усі грали за ідентичними правилами. Це єдина можливість збудувати справжню конкуренцію та міцну економіку.
Микола Луговий, Національний пресклуб «Українська перспектива»