Сьогодні хочу поділитися з вами інформацією про цікаву рослину, що походить зі Східної Азії, а саме про акебію (лат. Akebia), відому також як шоколадна ліана. В Україні її не надто багато знають, але ті, хто з нею знайомий, дуже цінують цю рослину. Що ж у ній такого особливого?
Особливого в ній чимало, майже все. Ця ліана може прикрашати паркан, подібно до плюща, оскільки добре обвивається навколо різних опор і сягає у висоту… тобто розтягується в довжину до 12 метрів (якщо рослина вже досить зріла), а зазвичай на 5-6 метрів в будь-якому напрямку — як по вертикалі, так і по горизонталі. У своєму природному середовищі вона вічнозелена, достатньо стійка до морозів і зовсім непримхлива. Молоді гілки мають рожевий і зелений відтінок, а старі — фіолетові або темно-коричневі, гладкі. З квітня по травень, іноді захоплюючи червень, акебія випускає суцвіття невеликих фіолетових квіток. Кожне таке суцвіття складається з 2-3 великих маточкових квіток біля основи і 4-9 тичинкових біля верхівки. Тичинкові квітки трохи менші, але так само, як і маточкові, мають аромат шоколаду — звідси і назва «шоколадна».
Якщо умови, створені садівником, будуть сприятливими для акебії (для цього необхідно посадити поруч два різних екземпляри для перехресного запилення), то вона дасть плоди розміром з невеликий огірок, синюваті або фіолетові, які в процесі дозрівання стають яскравими, привабливими і розтріскуються вздовж, відкриваючи соковиту м'якоть і желеподібні оболонки насіння. В цей момент акебія стає дуже привабливим фруктом. Солодку м'якоть з насінням можна виймати ложкою і споживати відразу, а гіркувату шкірку плоду наповнити м'ясом, сиром або іншими начинками і запекти, щоб прибрати гіркоту. Вийде незвичайна друга страва, оскільки зріла серединка за смаком нагадує солодкий десерт, а смажені «огірки» добре поєднуються з м'ясом!
Безумовно, японці, китайці та корейці, які першими відкрили цю дивину, не обмежуються лише плодами. Вони збирають молоді пагони і бруньки акебії навесні, щоб додавати їх у салати, насіння обсмажують і використовують як приправу в різних стравах, а з висушеного і свіжого листя заварюють напої, подібні до чаю. Кажуть, це не тільки смачно, а й корисно — переважно як протизапальний і сечогінний засіб, але можна і для бадьорості випити «чайку», ніхто не забороняє. Звісно, з вже здерев'янілих стебел ніхто не готує салати, але їх цілком можливо застосовувати для плетіння кошиків та головних уборів.
Ті, хто бажає посадити цю рослину у себе в саду, повинні пам’ятати, що для активного цвітіння ліані потрібне сонце, хоча на жаркому півдні підійде і розсіяне світло. Також слід враховувати, що вона, як і більшість ліан, найкраще розмножується живцюванням: дрібне насіння досить важко проростити, а живців можна нарізати вдосталь. У повній тіні рослина буде нарощувати листя, але квітів буде мало, тому її варто садити на сонячному місці (але не забувати про полив) і захищати від вітрів. Все інше можна не брати до уваги, хіба що потрібно буде досить часто поливати і не допускати надмірного зволоження. Восени можна обрізати сухі гілки, а на зиму молоді саджанці необхідно ретельно укривати, щоб вони не загинули від морозу. Доросла здерев’яніла ліана добре витримує морози до -20, можливо, трохи підмерзнуть молоді кінчики пагонів, але навесні вона швидко відновиться. Втім, варто докласти зусиль, щоб ця чудова рослина прижилася в саду, а там, можливо, і плодоносити почне…
Поділитися