Земля — це коштовний природний актив, що вимагає особливого ставлення та безперервної уваги. Забезпечуючи майбутній збір врожаю, чи часто ми міркуємо над процесами, що безперервно відбуваються в ґрунті, як саме діє ця багатоскладова структура,
та як не зруйнувати її баланс.
Про те, як систематичний підхід до попередників на полі, покривних культур та помірного використання хімічних засобів допомагає збільшувати результативність збору врожаю з кожного гектара та підтримувати життєву силу землі, розповів Віктор Філатов, засновник фірми «FD-seeds».
Опишіть, будь ласка, більш детально, з чого почалася ваша зацікавленість до сидератів та які моменти виявилися ключовими у цьому виборі?
— Спробую у короткій формі роз’яснити декілька цікавих, але в той же час досить непростих аспектів.
Я фермер із земельним фондом трохи більше ніж 4 тисячі гектарів. Одним з напрямків моєї діяльності є культивування сидератів для особистих потреб. Також засновую насіннєві ділянки для створення сидеральних міксів. У процесі власної діяльності мені довелося ретельніше розібратися в темах клімату, доторкнутись питань фізики, хімії та дотичних дисциплін, щоб чітко збагнути, як конкретні ґрунтові механізми працюють в реальності.
Нас в аграрному інституті, наприклад, навчали, що найкращий метод для накопичення вологи — це чистий пар, який декілька разів за період слід зробити максимально чистим, водночас волога випаровується, а ґрунт нагрівається надмірно.
Віктор Філатов, засновник компанії «FD-seeds»
А потім спілкуюсь із австралійцем, і він зазначає: «Після сидератів у нас вологи або більше, або стільки ж, скільки було, особливо якщо це поєднання з декількох видів». Те саме чую і від американських аграріїв із Канзасу чи Дакоти — у них ситуація дуже схожа. І тут виникає питання: як трапилося, що за радянської класичної вищої освіти нам про це не говорили? Адже це дійсно вагомий нюанс, який надає змогу розуміти процеси в ґрунті.
Зараз важливе питання – зміни клімату та перепади температур. До яких наслідків це призведе у майбутньому та що можна робити прямо зараз?
— Якщо поглянути на схеми Міжнародного кліматичного агентства, НАСА та інших наукових установ, то всі вони, по суті, показують одне й те саме: приблизно з 1850 року на планеті поступово збільшується температура. Це зростання не видається великим, але воно реально існує і суттєво впливає на кліматичні явища. У середньому це приблизно на 1,2 °C.
Існує таке поняття, як середньорічна температура. Якщо взяти, до прикладу, Київ — за останні сто років це становить приблизно 8 °C. У Херсоні — близько 8,6 °C, а в Осло (Норвегія) — десь 6 °C. Ще на початку XX століття середня температура в Осло була меншою за 6°C, то зараз вона часто сягає навіть 7°C. Тобто між Осло і Херсоном різниця всього близько 2,6 градуса.
Разом з тим клімат між Херсоном та Осло теж різниться: у нас помірно континентальний, засушливий, степовий, а в Осло — помірно морський, з не суворою зимою та прохолодним літом. Але навіть ці 2,6 градуса середньорічної температури вже дають значну різницю в кліматичних умовах. В Осло — прохолодне літо, відносно тепла зима і велика кількість опадів, натомість у Херсоні, або навіть у Києві — зовсім інші обставини. І зараз питання: що для нас означатиме переміщення всього на 1,2 °С? В основному, все досить просто — за водоспоживанням і випаровуванням вологи Київ вже починає бути подібним до Херсона, Херсон — до Стамбула, і так далі. І це переміщення кліматичних зон буде продовжуватися.
Якщо проаналізувати відомості метеорологічної станції, яка тривалий час здійснювала точні спостереження, то можна побачити, що загальна кількість опадів суттєво не стає меншою. Водночас спостерігаються конкретні тенденції: найпосушливіші періоди за минуле століття припадали не лише на останні 20 років — вони відбувались і раніше. Так само й найбільш вологі роки траплялись і в минулому. До прикладу, у Асканія-Нова у 1984 та 1997 роках випадало приблизно 600 мм опадів. Отже, відсутні підстави запевняти, що середньорічна кількість опадів постійно зменшується в порівнянні з багаторічними даними.
Тоді виникає питання: що ж насправді відбувається? Чому, якщо загальна кількість опадів не зменшується, вести господарство стає все важче?
Навіть зростання середньорічної температури всього на один градус має наслідки. Умовно кажучи, коли Київ «стає» Херсоном, це означає, що середня температура за рік зросла на 1 °C. Проте ще важливіші не середні значення, а пікові величини влітку, восени чи навесні. У ці часи зростання температури може складати +2 °C, +3°C або навіть +4 °C в порівнянні з тим, що спостерігалося 30, 40, 50 чи 100 років тому. Наприклад, якщо 30 років тому впродовж тижня температура трималася на рівні +25 °C, то сьогодні в аналогічних умовах це вже може бути +28 °C. За таких обставин випаровування вологи збільшується в 1,5–2 рази. І саме в цьому заключається проблема.
Тобто опадів може випадати стільки ж або навіть більше, але яка з них користь, коли волога значно швидше випаровується. Інтенсивність і швидкість випаровування суттєво зростають, що ускладнює збереження вологи в ґрунті та ведення господарства.
У плані клімату ці процеси мають просте пояснення. Розтоплення льодових шапок призводить до ослаблення океанічних течій. Зміни в циркуляції океану впливають на загальну кліматичну систему. З ростом температури повітря в атмосфері збільшується кількість водяної пари. Це означає, що загалом вологи стає більше. Проте разом із цим зростає контрастність: періоди надмірних опадів і періоди їх повної відсутності стають більш тривалими та інтенсивними. Причому ці зміни є значними. За останні 25 років періоди без опадів збільшилися приблизно на 10–15% в порівнянні з показниками 50-річної давності. Водночас збільшується і кількість випадків надмірних опадів. Зокрема, в окремих регіонах України, до прикладу в Західній Україні, минулого року можна було спостерігати рекордну кількість днів з опадами, а також за загальним обсягом опадів впродовж місяця.
Чи можливо акумулювати запаси вологи так, щоб вони працювали на користь землі?
— В першу чергу, потрібно зробити все можливе, щоб вода якнайменше випаровувалася з поверхні ґрунту. Саме тому стає зрозуміло, чому австралійські та американські фермери дійшли висновку, що після вирощування сидератів у ґрунті більше вологи, ніж без них. Рослинні залишки накривають землю, захищають її від перегрівання й прямого сонця, тому вода випаровується повільніше.
Тут все досить просто пояснюється. Сонце світить на землю, при цьому теплопровідність повітря у 40–50 разів менша, ніж теплопровідність ґрунту. Тому коли сонячні промені потрапляють на поверхню — чи то на голе поле, чи навіть на ґрунт, покритий рослинними рештками — ця поверхня нагрівається, і разом із нею нагрівається сам ґрунт.
Якщо навесні на полі багато пожнивних решток — ґрунт прогріватиметься повільніше
Ми не завжди можемо зібрати достатній шар рослинних залишків, щоб повністю захистити землю від нагрівання. Так, можна сказати, що технологія no-till зменшує випаровування води, але не настільки, щоб повністю вирішити проблему. Коли ґрунт нагрівається, випаровування води значно зростає. Тому наше завдання — накрити ґрунт живими рослинами. А далі відбувається таке: у період максимальної сонячної інсоляції та високої температури повітря сидерати також використовують частину вологи. Але якби їх не було, втрати вологи були б значно більшими.
Тобто сидерати виконують роль своєрідної «шторки», яка для свого життя споживає певну кількість вологи. І це дає нам розуміння, що робити навесні — де і які сидерати сіяти.
Тут важливо розуміти таке: коли інсоляція невелика і температури низькі, як це буває навесні, сидерати фактично просто споживають вологу. У березні, квітні, а подекуди навіть частково у травні сонячне випромінювання ще не таке сильне, і перегрівання ґрунту не є значним. Тому в цей період сидерат не виконує роль захисту від надмірного нагрівання, а переважно використовує воду. Саме тому я не дуже позитивно ставлюся до озимих сидератів у східних, центральних і південних регіонах. Якщо у вас гідротермічний коефіцієнт менший за одиницю, то озимих сидератів або не повинно бути взагалі, або їх потрібно знищувати якомога раніше.
Коли фермер залишає рослинну масу на полі на зиму, то за даними інформаційних джерел, якщо взяти до прикладу подібний до нашого клімат — наприклад, у Північній та Південній Дакоті або в Монтані (центральні штати США) — там спостерігається кращий ефект накопичення вологи. Тамтешні експерти помічають, що затримання опадів і накопичення вологи може бути приблизно на 15% більшим в порівнянні навіть із варіантом, де рослинні рештки просто притиснуті до землі. Тобто як шар покриття це працює добре: і як захист, і як механізм затримки вологи.
Але потрібно враховувати наші умови. Ми знаходимося між 44 ° і 52 ° північної широти. тобто хоч і в тих самих помірних широтах, що й центральні штати США, проте клімат відчутно відрізняється через вплив океанів, рельєф і циркуляцію повітря. Попри однакові широти, Україна має м’якший і більш вологий клімат, тоді як Північна та Південна Дакоти та Монтана — більш різкий континентальний клімат із холоднішими зимами та більшими температурними контрастами. Якщо у нас навесні на полі залишається великий шар рослинних решток, а тим більше не загорнуті сидерати, ґрунт прогріватиметься повільніше. У такому випадку потрібно або використовувати розгортачі ряду, або певним чином обробляти ґрунт. Інакше може скластися ситуація, коли доведеться сіяти кукурудзу чи сою в середині червня, бо хоч вологи в ґрунті буде достатньо, але в цьому ґрунтовому «холодильнику» температура буде недостатня для нормальних сходів.
Сидерати виконують роль своєрідної «шторки», яка для свого життя споживає певну кількість вологи
Як приклад — агрозахід під культивування соняшнику в моєму господарстві. Я просто заробляю сидерати восени за умови достатньо високої мікробіологічної активності ґрунту. У такому випадку поживні речовини швидко повертаються назад у ґрунт і не втрачаються, адже повністю мінералізуються. Якщо проводити неглибоке загортання сидератів у кінці жовтня–листопаді або дуже рано навесні (маю на увазі ярі сидерати після пшениці), то можна спостерігати, що пік вивільнення поживних елементів у процесі розкладання припадає саме на період найбільшої потреби соняшнику в живленні — приблизно на фазу стеблування та початок цвітіння. І це працює досить ефективно. Таким чином, зменшується кількість втраченої вологи після пшениці, і забезпечується її максимальне накопичення. Водночас ми не затягуємо строки посіву і не продовжуємо період вегетації, що для нашого регіону є важливим.
Опишіть, будь ласка, який обробіток ґрунту ви застосовували під час загортання сидератів? Чи потрібно вносити азотні добрива щоб пришвидшити розкладання рослинних решток?
— У сумішах, які я використовую під соняшник після пшениці, частка бобового компонента становить до 30 % за масою. І цього мені цілком достатньо. Суміш збалансована так, що за вмістом органічної речовини в ґрунті 2,5–4% я не вношу додатковий азот під соняшник. Потреба в ньому може виникнути лише тоді, якщо за якихось причин сидерати не спрацювали.
Я проводив експерименти, коли додавав азот разом із сидератами. У результаті доводилося навіть гальмувати розвиток соняшнику, бо він отримував надлишок азоту. А в умовах Сходу України це може бути проблемою. Надлишок азоту стимулює надмірний ріст: рослини виростають до трьох метрів, при цьому формують велике листя, а кошик залишається порожнім. Чому так відбувається? Тому що зростає інтенсивність випаровування води через листя, і рослині не вистачає вологи, щоб сформувати повноцінний урожай. Крім того, виникають проблеми з хворобами, адже коли клітини «розтягнуті» азотом збудникам хвороб значно легше проникати в рослину.
Ще один нюанс, який часто запитують фермери: чим краще сіяти сидерати — аплікатором чи сівалкою? Тут потрібно дивитись чи зможете ви сівалкою забезпечити рівномірний посів на невелику глибину та мінімальний контакт із рослинними рештками.
Суміш фацеліі, олександрійської конюшини, вики ярої, льону, суданки
Якщо на полі є вилягання, ви зібрали 10 т пшениці, на полі нерівномірно спрацювали розподілювачі соломи, то навіть якісною нульовою сівалкою нормально посіяти сидерати буде складно. У такому випадку спочатку потрібно виправити проблеми за допомогою правильного обробітку ґрунту. Я для цього використовую Vaderstad Carrier, Lemken Rubin або техніку Salford. Наприклад, на Lemken Rubin виставляю мінімальну глибину, бо якщо поставити 7 см, частина насіння може лягти занадто глибоко, а мене такий результат не влаштовує. Тому спочатку вирівнюємо поле й усуваємо недоліки – чи то після збирання, через поганий розподіл соломи або через колії, які з’явилися, якщо збирали пшеницю по вологому ґрунту. І вже після цього можна говорити про якісний посів сидератів.
Ну, звісно, що якщо у вас на полі нормально розподілені рослинні залишки, то, звісно, можна сіяти сівалкою. Єдине, що треба розуміти, що зараз сівалки коштують достатньо дорого, досить вартісна амортизація сівалки по сухому ґрунту і витрати на запчастини.
Як бути з падалицею на полі? Наскільки вона конкурує із сидератами?
— Звісно, падалиця може заважати. Але з мого досвіду серйозні проблеми з нею в сидератах трапляються рідко. Найчастіше вони виникають тоді, коли я з якоїсь причини запізнився з посівом.
Основна складність буває тоді, коли падалиці надто багато — наприклад, через вилягання посівів. Але якщо висіяна повноцінна, добре підібрана суміш сидератів, вона зазвичай здатна нормально конкурувати з падалицею зернових.
Тут важливо розуміти, у кого є перевага на старті. Якщо ви посіяли сидерати через тиждень-два після збирання врожаю, особливо після дощів, навіть за умови, що падалиці небагато, то якщо у фазу першого-другого листа сидеральної суміші на полі є падалиця, то у неї буде фора перед сидератами. Тобто вона стартувала раніше і має фору в один-два тижні. У такому разі падалиця здатна пригнічувати сидерати. А якщо її багато і вона випереджає в рості — з цим потрібно працювати.
Добре підібрана суміш сидератів здатна добре конкурувати на полі з падалицею пшениці
Інша ситуація, коли посів зроблено одразу після збирання культури в сухий ґрунт, і сходи сидератів та падалиці з’являються одночасно. Навіть якщо втрати зерна під час збирання були значними (наприклад, до 150 кг/га), добре підібрана суміш сидератів зазвичай досить ефективно пригнічує падалицю. Більше того, часто падалиця, як і більшість зимуючих бур’янів, не витримує конкуренції під покривом сидератів. Для успішної перезимівлі рослинам потрібні цукри, а цукри накопичуються завдяки сонячному світлу. Якщо всю осінь рослина перебуває в тіні, вона не накопичує достатньо цукрів для вдалої перезимівлі. Тому навесні на полях із вчасно посіяними сидератами можна спостерігати, що 60–70%, а інколи, навіть до 90% падалиці, як наприклад цього року може бути, просто гине через нестачу цукрів для нормальної перезимівлі. Якщо так сталося, що падалицю пшениці не знищили до посіву й уже в це середовище висіяли сидерати, ситуацію ще можна виправити. У більшості випадків по сумішах можна застосувати грамініцид у мінімальній нормі й прибрати падалицю. Але тут важливо враховувати склад суміші, адже якщо в ній є злакові культури, наприклад, суданка або овес, вони потраплять під дію грамініциду й загинуть.
А якщо на полі падалиця ріпаку?
— Тут варто розуміти, що з ріпаком конкурувати складно, навіть якщо він проріс пізніше. Хрестоцвіті культури виділяють достатню кількість речовин, які можуть пригнічувати інші культури. Наприклад, після ріпаку можна висівати спеціальну суміш Raps-clean. Вона допомагає зменшити негативний вплив, який часто спостерігається після хрестоцвітих — зокрема на мікоризні культури. Тому після ріпаку контроль падалиці та створення хороших умов для росту сидератів зазвичай складніші й потребують більш продуманого підходу. І ще один момент: фермери, яким вдається ефективно працювати із сидератами, часто бояться зробити наступний крок — зменшити норми мінеральних добрив.
Як ви ставитесь до використання хімічних препаратів? Чи були ситуації, коли у посівах поріг шкідливості того чи іншого шкідника вимагав кардинальних рішень?
— Тут аграріям потрібно розуміти, що будь-яка екосистема з високим рівнем біорізноманіття є більш стійкішою до різних негативних факторів, в тому числі до шкідників і бур’янів. Коли в полі є різні види рослин, створюються умови і для хижаків, і для паразитів, і для фітофагів. Саме біорізноманіття формує природний баланс, який допомагає стримувати розвиток проблем без постійного застосування хімікатів.
Наприклад, є хижий трипс Aeolothrips. Чим він цікавий? Це корисна комаха, яка ефективно знищує інші види трипсів та їх яйця. Вона живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем, тобто природно стримує їх.
Трипс Aeolothrips —корисна комаха, яка живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем
Трипс Aeolothrips —корисна комаха, яка живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем
Трипс Aeolothrips —корисна комаха, яка живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем
У мене, до прикладу, сівозміна досить насичена: багато квітучих культур, високе біорізноманіття та досить помірковане використання інсектицидів. Завдяки цьому формується природний баланс. Тому, наприклад, у позаминулий рік, коли лише в нашому районі фермери витратили понад 10 мільйонів гривень на інсектициди та акарициди для захисту соняшнику від павутинного кліща й тютюнового трипса, у мене таких проблем не виникало.
В мене в господарстві на соняшнику теж були окремі шкідники, але пошкодження рослин були незначні, потреби обробляти не було. Тобто, та кількість сонечок, золотоочок, хижого трипсу виявилась достатньою, щоб природнім шляхом стримати шкідників та закрити питання захисту рослин.
Інсектициди я використовую помірковано. Якщо є вибір (а зараз багато препаратів доступні за ціною), то замість лямбда-цигалотрину чи дельтаметрину, я оберу більш м’які варіанти — наприклад, той же Маврік (тау-флувалінат), ацетаміприд або тіаклоприд, які менш токсичні для більшості корисних комах. Це не значить, що це органіка, але дещо м’якша дія на природу.
Просто природа сама здатна контролювати багато речей. Коли вона справляється, ти просто цьому всьому не заважаєш. Коли природа не справляється, потрібно втрутитися і допомогти.
Природа сама здатна контролювати багато речей, головне — не заважати, а за потреби — підтримувати.
Природа сама здатна контролювати багато речей, головне — не заважати, а за потреби — підтримувати.
Яких загальних правил потрібно дотримуватись, щоб отримати максимум користі від сидератів?
— Для початку — чим раніше посіяти сидерати, тим більша ймовірність, що випадуть дощі і ми отримаємо сходи. У своїх посушливих умовах я стараюся сіяти одразу після збирання врожаю — після пшениці, ріпаку, а інколи навіть після льону. У моїй зоні в таких випадках сидерати добре сходять і розвиваються.
По-друге, багато хто любить сіяти хрестоцвіті сидерати — гірчицю чи редьку, бо вони гарно сходять і добре розпушують ґрунт. Але ці культури фактично стерилізують ґрунт.
Тому, як би вам не подобалися гарні кущики гірчиці чи редьки, у сумішах їх повинно бути близько 10–15 % від маси. У суміші з 5–7 компонентів це означає, наприклад, 1–1,5 кг редьки або півкілограма гірчиці, і не більше. Якщо буде більше 20 % від маси, то ймовірно, ви зробили гірше ґрунту.
Третій момент: часто в сумішах сидератів я використовую, наприклад, олександрійську конюшину чи фацелію. Їх насіння важко заготовити, потрібне додаткове обладнання тощо.
Будь-яка екосистема з високим біорізноманіттям є більш стійкою до впливу негативних чинників
Але тут важливий екологічний аспект: чим далі рослина сидератів розташована від основних культур вашої сівозміни, тим менше у неї спільних хвороб і шкідників.
Наступне питання: для появи сходів кожна насінина потребує від 60 до 85 % своєї маси вологи. Тобто, чим більша насінина, тим складніше отримати сходи в посушливих умовах. Наприклад, у моїх умовах Харківщини боби після пшениці проростають дуже рідко — приблизно раз на п’ять років. Дрібніше насіння має свої переваги: по-перше, на гектар можна більше розмістити рослин з масою тисячі насінин, (бо ви ж не будете сіяти гороху 300 кг в сумішах) і менше треба вологи для того, щоб ця насіння зійшла. От і весь секрет успішності.
Юлія Наружна, [email protected]