Про майбутні перспективи аграрного сектору розповів Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського національного аграрного університету.
Пане Юрію, поділіться вашим баченням стану ринку праці в агросекторі? Наскільки аграрний напрям залишається привабливим для майбутніх фахівців?
— На жаль, підготовка майбутніх спеціалістів для аграрної галузі зараз згадується нечасто. Мені здається, це несправедливо, адже саме університети забезпечують кадрами сільське господарство.
Вдячність — одна з рис, притаманних західним культурам. Це проявляється й у ставленні до університетів. Чому такі потужні виші, як Гарвард, Єль, Кембридж та Оксфорд, є такими? Тому що їхні випускники пам’ятають про ці заклади, не забувають їх і пишаються здобутою там освітою.
На жаль, з певних причин, частково через недоліки самої аграрної освіти, наші випускники не завжди згадують alma mater. Але ситуація змінюється, зокрема й на ринку праці.
Аграрний сектор залишається одним із ключових для формування бюджетних надходжень України. Водночас ми говоримо про нього як про одну з найбільш динамічно зростаючих галузей. Цьому сприяє багато факторів, зокрема й розвиток світового аграрного сектору.
Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету
Які основні глобальні тенденції в агросекторі ви спостерігаєте, і яку роль відіграє Україна?
— Говорячи про війну в Україні, ми всі розуміємо, що світ не відчуває її так гостро, як ми, українці. Світ продовжує розвиватися, конкурувати на глобальному ринку, почуваючись досить добре. Натомість Україна поки що не може повноцінно змагатися в цих умовах.
Проте ми мусимо звертати увагу на світові тенденції. Аграрний сектор сьогодні є однією з найбільш динамічних галузей. Ми спостерігаємо трансформаційні процеси: активно розвивається точне землеробство, агробізнес впроваджує сучасні високотехнологічні рішення. Варто також враховувати аграрну політику Європейського Союзу та інші глобальні чинники. Водночас повномасштабне вторгнення, яке триває в Україні, суттєво впливає як на аграрний сектор, так і на аграрну освіту.
Наслідки цього проявляються, зокрема, у переміщенні робочої сили, яка є одним із ключових ресурсів для аграрної сфери. Ці процеси відчутно впливають і на освітні заклади, як аграрні, так і інші українські університети, особливо в регіонах їхнього розташування.
Насамперед, аграрний сектор нині відчуває нестачу кваліфікованих кадрів. Наші фахівці або виїжджають за кордон, або мобілізуються, або мігрують в межах країни. Це призводить до багатьох процесів, які впливають на показники ефективності роботи агропідприємств та агробізнесу загалом.
За рахунок чого можна вирішити цю кадрову проблему?
— Багато агропідприємств звертаються до нас із проханням рекомендувати випускника університету чи магістранта, який міг би замінити мобілізованого працівника або того, хто виїхав за кордон. Ми були б раді допомогти, але нинішня ситуація не зовсім сприятлива й для нас. Аграрні університети опинилися в умовах жорсткої конкуренції. Якщо раніше, наприклад, для Сумського НАУ, ця конкуренція була регіональною — ми змагалися з Сумським державним університетом за школярів, то сьогодні вона перейшла на глобальний рівень. Випускники шкіл із Сумщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, які раніше формували нашу вступну базу, тепер обирають навчання або в західних регіонах України, або за кордоном.
На перший погляд, це не проблема, якщо вони їдуть до західних областей України — вони все одно залишаються в країні, це наші майбутні фахівці. Але ми чудово розуміємо, що ті, хто переїхав до іншого регіону, майже ніколи не повертаються до рідного. Студент, який поїхав навчатися до Києва, навряд чи повернеться в Ямпіль, Суми чи Охтирку, щоб працювати там.
Як реагувати на ці кадрові зміни, і які рішення можливі?
— Сьогодні ми по-новому дивимося на університет. Ми розглядаємо його не лише як освітній заклад, що готує фахівців. Ми, українці, ще не до кінця усвідомили, що власний університет, розташований в Україні, – це інвестиція в майбутнє нашої держави. Разом із бізнесом ми маємо глибше аналізувати цю проблему та бачити університет у новій ролі. Ця роль полягає не лише у задоволенні потреб бізнесу, а й у забезпеченні повноцінного функціонування регіонів, особливо прикордонних. Ми говоримо про наукове забезпечення цих територій. І це проявляється у трьох аспектах.
Перший — це формування людського капіталу. Сьогодні ми простягаємо руку аграрному бізнесу і вдячні тим, хто не соромиться її потиснути. Ми реалізуємо багато проєктів, пов’язаних зі стажуванням, підготовкою, перекваліфікацією, короткостроковими навчальними програмами, і, звичайно, дуальною освітою, яка зараз є дуже популярною.
Але мушу констатувати, що бізнес не повною мірою усвідомлює необхідність цих процесів. Простіше прийти і сказати: «Дайте нам випускника вашого університету». На мою думку, бізнес міг би діяти інакше: обрати студента третього курсу, залучити його до дуальної форми навчання, розібратися в його потенціалі та інвестувати в розвиток молодого фахівця з перших кроків його кар’єри.
Наступний аспект — впровадження інновацій. Ми вдячні представникам аграрного бізнесу, які сьогодні не цураються звертатися до вітчизняної науки. Я можу назвати компанії-партнерів нашого університету, такі як «Сингента», «Байєр», HALO Trust, які замовляють у нас дослідження, з якими ми тісно співпрацюємо, спільно пишемо проєкти тощо.
І останнє — це регіональна екосистема. Або, як її модно називати, третя місія університету — забезпечення кадрами території, на якій він функціонує. Можна багато говорити про систему вітчизняної освіти, особливо периферійної, про регіональні заклади. Але забезпечити те, що більше половини наших випускників стають основним кадровим потенціалом цих регіонів, — це складне завдання.
Будемо відвертими, що сьогодні молодь не дуже йде в аграрну сферу. Так, агрономія минулого року вийшла в першу десятку переліку базових професій. Але тільки тому, що був знижений вступний бал
Сьогодні наші випускники живуть у кожній громаді. Там живуть їхні діти, там житимуть їхні онуки, і вони прагнуть працювати на своїй землі. Наш заклад вищої освіти відчуває відповідальність за розвиток цієї екосистеми, зокрема, на Сумщині.
Наскільки популярною є аграрна освіта серед української молоді?
— Будемо відвертими: сьогодні молодь не надто прагне йти в аграрний сектор. Так, минулого року агрономія увійшла до першої десятки базових професій. Але це сталося лише через зниження вступних балів.
Навіть зараз наші діти мріють стати психологами, менеджерами, юристами, не маючи повного уявлення про аграрний сектор. Я сам економіст за освітою і добре знаю, скільки моїх колег, колишніх одногрупників та студентів економічних спеціальностей перекваліфікувалися і перейшли працювати в аграрну сферу. Наприклад, один із моїх найкращих друзів, випускник юридичного факультету університету імені Ярослава Мудрого, сьогодні є чудовим агрономом: він навчається в нашій аспірантурі та здобуває нову аграрну професію.
На жаль, університет не може переконати випускника школи в престижності аграрного сектору. Тому ми звертаємося по допомогу до аграрного бізнесу.
Я неодноразово відвідував агентства регіонального розвитку та заклади вищої освіти в Нідерландах. Там усі говорять про інноваційний розвиток, що базується на моделі «Triple Helix Model» або концепції «потрійної спіралі», яка передбачає співпрацю трьох компонентів: промисловість, університет і місцеві громади. Скандинавські країни вже давно успішно втілюють цей концепт, натомість в Україні ця модель лише набирає обертів.
Сьогодні українські університети запрошують аграрні підприємства до співпраці для формування кадрового резерву. Самотужки університет не може забезпечити належний вступ студентів. Я не говорю про іноземних студентів, які до нас вступають. Я говорю про випускників наших міських та сільських шкіл, які нині більше дивляться в бік Польщі, Чехії та інших країн. Причиною цього є війна та бажання навчатися за кордоном. Але якщо наша молодь виїде навчатися та працювати в інші країни, хто ж залишатиметься тут?
Ви часто відвідуєте закордонні виші, такі як Оксфордський університет. Які цікаві спостереження чи підходи, на вашу думку, могли б бути корисними для розвитку української аграрної освіти та науки?
— Так, я часто відвідую закордонні університети. Головний висновок зі співпраці з іноземними вишами: українці часто критикують власну систему освіти, вважаючи її недосконалою, багато хто намагається принизити її рівень. Але наші поїздки та співпраця з Оксфордом, Кембриджем та іншими університетами підтверджують: наша освіта нічим не гірша, ми визнані у всьому світі.
Сьогодні ніхто не соромиться працевлаштовувати викладачів Сумського національного аграрного університету. Наші викладачі мають такий самий потенціал, як і викладачі інших університетів Європи чи США. Наприклад, ми реалізуємо спільно з Британським королівським аграрним університетом програму «Стале сільське господарство та продовольча безпека». Наші випускники отримують повноцінний британський диплом, який визнається у всіх англомовних країнах: США, Канаді, Австралії. В університеті також діє програма вивчення системи точного землеробства та агроінженерії, яка охоплює сучасні методи навчання, використання дронів, GPS тощо.
Звісно, нам хотілося б, щоб студенти навчалися в повноцінних аудиторіях. Однак через повномасштабну війну та бойові дії це неможливо. Водночас ми не можемо навчати біотехнологів чи медиків дистанційно. Тому ми облаштовуємо навчальні аудиторії та лабораторії в укриттях, працюючи над тим, щоб навіть в нинішніх складних умовах наші студенти мали змогу отримати якісну вищу освіту.
Юлія Наружна, [email protected]