В останні роки у світі помітно зросла зацікавленість у гарбузовому насінні. Головною зоною вирощування гарбузового насіння в Україні є зона Степу. Однак, значна частина переробних підприємств з виготовлення олії та лікувальних засобів розташована в північних регіонах нашої країни. Зважаючи на це, культивування гарбуза на насіння в зоні Лісостепу України, яка за своїми ґрунтово-кліматичними рисами найбільше підходить для вирощування цієї культури, набуває особливої значущості.
Першочерговим аспектом у процесі вирощування гарбузового насіння є розуміння біологічних характеристик культури та впровадження відповідної агротехніки.
Гарбуз – однорічна теплолюбна рослина з родини Гарбузових. Сумарна кількість активних температур для його вирощування — 2500…3500 °С. Найкращими для росту та розвитку є температури 30±5 °С, найнижчими — ±0,5 °С, найвищими – до 40 °С. Падіння температури до мінус 1 °С провокує значне зменшення кількості сходів, а короткочасні заморозки до 2…3 °С — нищення як молодих, так і сформованих рослин. Найменші температурні показники для проростання насіння — 5…12 °С, для одержання дружніх проростків — 13…14 °С. З усіх баштанних культур він найбільш вимогливий до наявності вологи в атмосфері й у ґрунті. Можлива продуктивність плодів гарбуза досягає 50–80 т/га, насіння 500–800 кг/га.
Сума активних температур для вирощування гарбузів — 2500…3500 °С. Оптимальними для росту й розвитку є температури 30±5 °С, мінімальними — ±0,5 °С, максимальними – до 40 °С
В Україні, так само як і в усьому світі, як культивовані види вирощують три різновиди цієї родини: твердошкірий (звичайний), великоплідний (волоський) і мускатний.
Асортимент гарбуза вельми різноманітний. Серед сортів гарбуза великоплідного (C. maxima) існує група з відмінними якостями м’якоті плодів столового використання (Ювілей, Іспанський, Мармуровий, Херсонський та інші).
Деякі сорти цього виду мають біле насіння олійного спрямування (Волзька сіра 92, Альтаїр, Валок, Гібрид-72 та інші), але низька якість м’якоті плодів, наявність під шкіркою зеленого прошарку клітин, сіро-зелене забарвлення шкірки плодів робить їх малопривабливими для виробництва продуктів високої якості.
Сорти гарбуза української селекції, створені для насінницьких потреб, належать до видів: гарбуз твердошкірий та гарбуз великоплідний. Це як широкознані сорти Мозоліївський 15 та Український багатоплідний, так і ті, що тільки здобувають нашу з вами симпатію, сорти Народний та Світень. Цікавими для виробника є гарбузи з кущовою формою рослин – це сорти Лель, Гамлет, Валок, які завдяки такій особливості мають певні переваги перед довгостебловими (плетистими) сортами, що полягають у технологічності їхнього культивування та зниженні собівартості продукції.
Варто мати на увазі, що від ботанічного виду залежить не лише урожайність насіння, а й його жирно-кислотний склад.
Так, концентрація лінолевої (особливо корисної для людського організму) жирної кислоти в гарбузовій олії, виготовленій з насіння мускатного та великоплідного гарбуза, в 1,5–2,0 рази більша, ніж олеїнової, вміст якої значно вищий у гарбузовому насінні твердошкірого виду. Сорти гарбуза дніпровської селекції – Народний, Валок, Світень — вирізняються високим вмістом олеїнової кислоти. У цих сортів насіння велике, білого кольору, ядро легко відділяється від оболонки, середній вихід насіння з 1 га коливається в межах 6–8 ц/га.
Сорти гарбуза дніпропетровської селекції – Народний, Валок, Світень — характеризуються високим вмістом олеїнової кислоти. У цих сортів насіння крупне, білого кольору, ядро легко відокремлюється від оболонки, середній вихід насіння з 1 га коливається в межах 6–8 ц/га
Сорти гарбуза дніпропетровської селекції – Народний, Валок, Світень — характеризуються високим вмістом олеїнової кислоти. У цих сортів насіння крупне, білого кольору, ядро легко відокремлюється від оболонки, середній вихід насіння з 1 га коливається в межах 6–8 ц/га Для одержання гарбузової олії з властивостями більшої стійкості до окиснення та з подовженим терміном зберігання доцільно вирощувати сорти з підвищеною концентрацією олеїнової кислоти (Український багатоплідний, Лель, Гамлет).
Український багатоплідний. Вид твердошкірий. Сорт скоростиглий (від проростання до дозрівання – 88–109 діб). Стебло довге, 3–4 м. Плоди оберненояйцеподібні та короткоовальні, малоребристі, жовто-помаранчеві з широкими темно-зеленими смугами, що поступово набувають помаранчевого кольору. Шкірка здерев’яніла. М’якоть світло-помаранчева, хрустка, товщина – 3–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 6,0–10,5%, цукрів – 5–6%, каротину – 2,1–3,2 мг%. Середня вага плода – 5–8 кг. Насіння жовто-кремове, маса 1000 штук – 190–230 г. Урожайність плодів – 21,7–40 т/га, насіння – 500–600 кг/га. Сорт стійкий до посухи. Столового та насінницького призначення.
Лель. Вид твердошкірий. Сорт скоростиглий (від проростання до дозрівання – 90–100 діб). Кущовий. Плоди плескаті, гладенькі, слаборебристі, жовто-оранжеві з широкими темно-зеленими смугами, що поступово набувають помаранчевого забарвлення. Шкірка здерев’яніла. М’якоть помаранчева, хрустка, товщина – 4–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 6,0–8,0%, цукрів – 4–5%, каротину – 3–5 мг%. Середня маса плода – 3–4 кг. Насіння жовто-кремове, маса 1000 штук – 180–250 г. Урожайність плодів – 30 т/га, насіння – 600–800 кг/га. Сорт посухостійкий, столового і насіннєвого призначення.
Народний. Вид великоплідний. Сорт середньостиглий (118–120 діб). Довгостебловий, основне стебло завдовжки понад три метри. Плоди слабоплескаті, інколи округлі, середні та великі за розмірами та вагою (7–15 кг, окремі – до 20–40 кг). Шкірка м’яка, рожевувато-помаранчевого кольору. М’якоть жовтувато-помаранчева, товщина – 5–6 см, ламка. Вміст сухої речовини в плодах – 4–6%, цукрів – 3,3%, каротину – 4,4 мг%. Насіння біле, велике, маса 1000 штук – 330–400 г. Урожайність плодів – 50–60 т/га, насіння – 600–800 кг/га. Столового та насіннєвого призначення.
Валок. Вид великоплідний. Сорт середньостиглий (110–120 діб). Кущовий. Плоди слабоплескаті, слабосегментовані, дрібні та середні масою 3,5–5,0 кг. Забарвлення шкірки блідо-сіре. М’якоть блідо-помаранчева, нещільна, товщина – 3–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 6–8%, цукрів – 5–6%, каротину – 5–7 мг%. Насіння біле, велике, маса 1000 штук – 330–418 г. Урожайність плодів – 35–60 т/га, насіння – 700–800 кг/га. Сорт кормовий і для виробництва товарного насіння. Рослини сорту утворюють по довжині рядка природні валки плодів.
Світень. Вид великоплідний. Сорт середньостиглий (115–120 діб). Кущовий. Плоди слабоплескаті, слабосегментовані, дрібні та середні масою 2,5–5,1 кг. Забарвлення шкірки плода світло-сіре. М’якоть блідо-помаранчева, нещільна, товщина – 3–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 5–8%, цукрів – 4–6%, каротину – 2–8 мг%. Насіння біле, велике, маса 1000 штук – 280–350 г. Урожайність плодів – 35–48 т/га, насіння – 600–800 кг/га. Сорт універсальний і для виробництва товарного насіння. Рослини сорту формують по довжині рядка природні валки плодів.
Гамлет. Вид твердошкірий. Сорт ранньостиглий (до дозрівання – 84–90 діб). Короткоплетистий, голонасінний. Плоди округло-плескаті, гладенькі, слаборебристі, жовто-помаранчеві. Шкірка здерев’яніла. М’якоть кремова, хрустка, товщина – 3–4 см. Вміст сухої речовини у плодах – 6,9–7,0%, цукрів 4–5%, каротину 3–5 мг%. Середня маса плода – 2,6–4,2 кг. Насіння голе, зелене, маса 1000 штук – 178–250 г. Урожайність плодів – 31–40 т/га, насіння – 490–580 кг/га. Сорт стійкий до посухи. Основне призначення сорту – використання в олійно-жировій і кондитерській промисловості.
Технологія вирощування гарбуза на насіння
Ґрунти та розміщення посівів. Гарбуз потребує родючих структурних ґрунтів, здебільшого легкого механічного складу (чорноземи легко- та середньосуглинкові) з рН від 6,0 до 7,0; малопридатні для нього важкі суглинки. Під насіннєвий гарбуз обирають поля з невеликою кількістю бур’янів і вільні від багаторічних бур’янів (осот, пирій, берізка тощо). Додатково враховують рельєф поля та глибину залягання ґрунтових вод (на 2,5–3,0 м). У північних регіонах гарбуз краще висаджувати на південних схилах; у посушливих – на схилах, більш забезпечених вологою.
Гарбуз потребує родючих структурних ґрунтів, переважно легкого механічного складу
Попередники. Найбільше значення для збільшення урожайності насіння гарбуза мають науково обґрунтовані сівозміни. Гарбуз можна вирощувати в різних сівозмінах – польових, спеціальних баштанних, овочево-кормових та інших.
Багаторічними дослідженнями й практикою доведено, що найкращим попередником гарбуза в польових сівозмінах є озима пшениця після чорного удобреного пару; добрими – кукурудза на силос і багаторічні трави (особливо бобові). Припустимі — ячмінь, яра пшениця та інші однорічні ярі зернові. Небажаними попередниками залишаються соняшник, кукурудза на зерно, суданська трава.
В овочево-кормових сівозмінах добрими попередниками є цибуля, ранні помідори й картопля, капуста рання, овочевий горох; поганими – коренеплідні та всі рослини з родини Гарбузові (огірок, кавун, диня, кабачок). Небажаною залишається також монокультура гарбуза. Висівати гарбуз по гарбузу або по інших баштанних можна не раніше ніж через чотири-п’ять років.
Добрива. Незалежно від типу ґрунтів, гарбуз позитивно реагує на внесення добрив. У Степу під нього бажано вносити не менше ніж 20–30 т/га свіжого або 10–15 т/га перепрілого гною, в Лісостепу — 30–40 т/га гною або 20–30 т/га перегною. Рекомендовані дози мінеральних добрив у Степу N45-60P60K45-60, у Лісостепу – N60P60K60.
Усю дозу органічних і фосфорно-калійних добрив вносять під оранку, азотні – під весняну культивацію (100 %) або врозкид (50 % навесні під культивацію, 50 % – у підживлення). Найбільш ефективно вносити добрива, розділивши їхню норму на чотири відрізки часу: під зяблеву (на пісках – весняну) оранку — основні добрива (вся доза органічних, 2/3-3/4 дози фосфорних, від 2/3 до повної дози калійних); під весняну культивацію або під час посіву – 1/3-1/4 дози фосфорних і половинну норму азотних. Залишок азотно-калійних добрив розподіляють на внесення у два підживлення (по N15K10): перше – відразу після появи масових сходів, друге – на початку формування батогів.
Під час підживлення добрива вносять у сухому або розчиненому вигляді. Захисна зона за першого підживлення – 15-20 см, за другого – на відстані 60-70 см від рядка. Глибина внесення мінеральних добрив – 10-12 см. Як азотні добрива можна використати гноївку, пташиний послід, розбавлені водою в 10-15 разів. Задля економії мінеральних добрив застосовують локальне внесення (по N30P40K30).
Обробіток ґрунту. Після збору попередника ґрунт в обов’язковому порядку лущать дисковими знаряддями на глибину 6–10 см у два сліди. На площах, сильно засмічених коренепаростковими бур’янами, в період появи їхніх розеток додатково проводять глибше (10–12 см) лущення лемішними лущильниками. Пласт багаторічних трав обробляють плугами з передплужниками відразу після крайнього скошування трав. У решті випадків, незалежно від попередника, через 20–25 днів після останнього лущення починають оранку.
Поле під гарбуз орють глибоко (25–27 см) і якомога швидше. Якщо до настання зими ґрунт сильно ущільнюється або заростає бур’янами, з осені проводять додатково одну-дві культивації на глибину 10–12 см. Для попередження дефляції ґрунтів, крім традиційної оранки, застосовують глибокий безполицевий обробіток. Весняна оранка знижує врожайність гарбуза. На сильно ущільнених ґрунтах оранку краще проводити навесні з одночасним боронуванням.
Передпосівний обробіток ґрунту включає обов’язкове боронування зябу в оптимальні строки та одну-дві культивації. Боронують зяб у два сліди навскіс до напрямку оранки. Першу культивацію на глибину 12–14 см проводять через чотири-п’ять днів після боронування. Другу (передпосівну) виконують мілкіше — на глибину висівання насіння (7–8 см). На піщаних ґрунтах зяб переорюють без боронування і в подальшому проводять тільки передпосівну культивацію.
У разі нестачі продуктивних запасів вологи в ґрунті (у роки з короткою або сухою весною) після боронування проводять лише одну передпосівну культивацію.
Підготовка насіння до сівби
Застосовують різні способи:
- механічні – шліфування, калібрування, сортування;
термічні та гідротермічні:
- підігрівання на сонці за сім-десять діб до посіву;
- прогрівання в термостаті за температури від 35 до 40 ºС протягом трьох-п’яти діб або 60 оС — упродовж 4 годин;
- 4–5-денне загартовування перемінними температурами (по 12 годин за 0…2 і 18…20 °С);
- обшпарювання гарячою водою (60…80 °С) протягом 3–4 хв на решетах;
хімічні:
- замочування на 18–24 год у розчинах перманганату калію, сульфату цинку, борної кислоти (концентрація розчинів — 0,01–0,05 %);
- обробка мікроелементами, регуляторами росту рослин чи біостимуляторами;
- протруювання проти захворювань (антракнозу, пероноспорозу, фузаріозного в’янення, бактеріозу) і шкідників (дротяники, совки);
фізичні – барботування, обробка ультразвуком тощо.
Замочене насіння доводять до сипкого стану та висівають за теплої погоди та достатньої вологості ґрунту. За будь-яких способів підготовки не допускають пошкодження насіння, зниження його схожості та енергії проростання.
Строки, способи сівби, норми висіву, глибина загортання насіння. Терміни посіву зазвичай змінюються залежно від погодних умов навесні. Висівати гарбуз доцільно за температури ґрунту 10…12 °С на глибині 8–10 см. У Степу його висівають у другій-третій декадах квітня, в Лісостепу – у першій-другій — травня. За будь-яких термінів висівання обов’язково потрібно враховувати багаторічні дані щодо дат весняних заморозків у кожному регіоні.
Для посіву добирають високоякісне сортове насіння. Сіють гарбуз вручну (на невеликих ділянках) або механізованим способом (пневматичними сівалками AEROMAT A, СУПН-8, СУПН-12 та ін.).
Найпоширеніші широкорядні способи сівби з міжряддями 140, 180, 280 і 360 см Норма висіву насіння довгостеблових (плетистих) сортів видів твердошкірий (Український багатоплідний, Мозоліївський 15, Мигдальний 35, Південний) і мускатний (Новинка, Гілея, Арабатський) становить 3–4 кг/га; виду великоплідний (Стофунтовий, Рекорд, Гібрид 72, Славута, Херсонський, Ждана) – 5–6 кг/га. Кущові сорти (Валок, Світень, Лель, Гамлет) висівають нормою 5–6 кг/га або більше (за загущення — до 15–18 тис. рослин/га).
Насіння висівають на глибину 7–8 см і глибше (за сівби у сухий ґрунт), але обов’язково — у вологий шар. У дні з сухою погодою посіви коткують до та після посіву.
Найбільш поширені широкорядні способи посіву з міжряддями 140, 180, 280 і 360 см. Схема розташування рослин під час культивування сортів гарбуза з довгою батогою у Південному Степу – 210 х 200 см (густота посіву — 2,4 тис. рослин/га), у Центральному Степу – 210 х 140 см (3,4 тис. рослин/га), у Лісостепу – 140 х 140 см (5,1 тис. рослин/га). Вирощують кущові сорти гарбуза за схемою 140 х 70 см (густота — 10,2 тис. рослин/га).
Догляд за рослинами. Найбільші врожаї плодів і насіння одержують за здійснення не менше ніж трьох міжрядних обробітків до змикання батогів і двох-трьох ручних прополювань. Посіви гарбуза обробляють овочевими або баштанними культиваторами. Першу культивацію проводять після позначення рядків або у фазі першого листка рослини на глибину 12–14, другу – на 8–10 см (у фазі трьох-п’яти листків), третю (під час формування батогів) і наступні – на глибину 6–8 см.
У разі утворення ґрунтової кірки посіви боронують до появи сходів впоперек рядків легкими боронами не пізніше ніж п’ять діб після посіву. За затримки появи сходів гарбуза проводять досходовий міжрядний обробіток (за сходами маякової культури). У суху погоду глибину міжрядних обробітків зменшують на 2–3 см. Захисні зони під час першого обробітку – 10–15 см, надалі — ширші. Після першого міжрядного обробітку розпушують ґрунт у рядку вручну, на глибину 3–4 см, знищують бур’яни в захисній смузі. На загущених посівах проводять одно-, дворазове прорідження рослин: перше – у фазі одного-двох листків одночасно з першим прополюванням, друге – у фазі «шатрика» (три-п’ять листків), яке поєднують із другим міжрядним обробітком і другим прополюванням.
Гарбузи краще, ніж інші баштанні рослини, реагують на зрошення. На зрошуваних ділянках потрібно підтримувати вологість ґрунту від появи сходів до цвітіння на рівні 70 % НВ, від цвітіння до формування плодів — від 70 до 80 % НВ. Після зав’язування плодів поливи потрібно припинити. Норма та кількість поливів залежать від способу зрошення, ґрунтово-кліматичної зони та погодних умов.
Захист рослин проти хвороб, шкідників і бур’янів. Гарбуз в Україні найчастіше уражується грибковими (борошниста роса, пероноспороз, антракноз, чорна гниль), бактеріальними (плямистість листків і плодів, верхівковий і квітковий бактеріози, токсичний бактеріоз) і вірусними (звичайна огіркова та гарбузова мозаїки) хворобами.
Посівам гарбуза шкодять шкідники: сисні (баштанна попелиця, павутинний кліщ, цибулевий трипс), гризучі (дротяники, жуки, гусінь совок) та інші (саранові, гризуни, птахи).
Прояви борошнистої роси
Антракноз
Пероноспороз Із заходів боротьби з хворобами, шкідниками та бур’янами варто застосовувати профілактичні, агротехнічні та хімічні способи (за потреби). Серед профілактичних обов’язковими є використання здорового та очищеного від бур’янів посівного матеріалу, якісний збір врожаю, своєчасне нищення рослинних решток, бур’янів у посівах і на узбіччях доріг. Найважливішими агротехнічними заходами є використання сівозмін, своєчасний високоякісний обробіток ґрунту та догляд за рослинами.
Насінницькі заходи. У природних умовах сорти різних культурних видів гарбуза (твердошкірого, великоплідного та мускатного) між собою не перезапилюються. Тому просторова ізоляція між посівами гарбуза різного виду на відкритій місцевості має бути 50, на захищеній – 20 м. У межах одного виду вона має становити 800 м на відкритій ділянці, 400 м – на закритій (за винятком мускатного).
Для збереження сортових особливостей і одержання високоякісного насіння на посівах протягом вегетаційного періоду обов’язково здійснюють фітосанітарні та сортові прочищення. Тобто видаляють рослини, пошкоджені хворобами та шкідниками, а також усі нетипові для сорту (домішки) рослини та плоди. Перше сортове прочищення посівів проводять у фазі бутонізації жіночих квіток, друге — у фазі формування плодів, третє – в період їхнього дозрівання. Гарбузи потребують додаткового запилення бджолами, тому що мають набагато більший і важчий пилок. За появи жіночих квіток на плантацію вивозять бджіл (по два вулика на гектар).
Збирання врожаю, видалення та доробка насіння. Збирання плодів гарбуза на насіння проводять за один раз у фазі повної фізіологічної зрілості, яка настає через 60–110 діб від початку їхнього зав’язування. Зазвичай гарбузи твердошкірого виду готові для збирання через 90–110 діб, великоплідного – через 120–150, мускатного – через 130–140 діб