В Україні поширений вовчок соняшниковий (Orobanche cumana Wallr.) — рослина-паразит, що використовує соняшник як господаря. Однак існують види родини Orobanchaceae, які паразитують на інших культурах. Зокрема, Phelipanche ramosa, P. mutelii та P. rosmarina ідентифіковані як такі, що паразитують на ріпаку.
Донедавна ці види були поширені переважно в країнах Середземноморського регіону. У Болгарії кілька найагресивніших видів вовчка спричиняють серйозні втрати врожаю важливих сільськогосподарських культур. Проте у сезоні 2026 року вовчка вперше виявили на полях ріпаку на Одещині. Про це в коментарі SuperAgronom.com розповіла Олександра Кірічек, менеджерка з продукту ріпак ТОВ «КВС-УКРАЇНА».
За її словами, до цього в Україні не повідомлялося про випадки ураження посівів ріпаку вовчком. Але цього літа зафіксовано появу паразита на полях Одеської області, Одеського району.
«В сівозміні присутня велика частка овочевих культур, які також можуть бути рослинами-господарями вовчка. З огляду на те, що паразит досить агресивний і може швидко поширюватися за допомогою вітру, води, сільськогосподарської техніки тощо, слід звернути особливу увагу на його появу та завчасно реагувати і застосовувати методи боротьби для обмеження шляхів його розповсюдження», — зазначила Олександра Кірічек.
Вовчок гіллястий: знайомство з паразитом
Вовчок гіллястий (Phelipanche ramosa) — це коренева голопаразитична рослина з родини Orobanchaceae. Має синьо-блакитні квітки, зібрані в колоскоподібні суцвіття. Плід — коробочка. Одна рослина може утворити до 15 тисяч дуже дрібних насінин (маса 1000 насінин — 0,001 г).
Читати також: Вовчок у посівах ріпаку вперше зафіксовано в Україні — паразит виявили в Одеській області
Це найпоширеніший паразитичний бур’ян в інтенсивних системах вирощування сільськогосподарських культур у Середземноморському регіоні. Він може паразитувати на різних культурах-господарях, включаючи ріпак олійний (Brassica napus), коноплі (Cannabis sativa), томати (Solanum lycopersicum), тютюн (Nicotiana tabacum), соняшник (Helianthus annuus) та диню (Cucumis melo), що призводить до значного зниження врожайності та економічних втрат.
Болгарські науковці зазначають, що вовчок є серйозною проблемою для болгарського сільського господарства. Кілька найагресивніших видів, зокрема Phelipanche ramosa L. (раніше Orobancheramosa), Phelipanche mutelii Schultz та Orobanchecumana Wallr., широко поширені в країні. Понад 36 000 га сільськогосподарських угідь у Болгарії заражені P. ramosa та P. mutelii. Ці види викликають серйозне зниження врожайності (до 40%) культур, що вирощуються в регіонах, де культивують тютюн, томати, картоплю, капусту та ріпак. Ймовірно, рослина-паразит могла потрапити на Одещину саме з території Болгарії.
Оскільки P. ramosa є хлорофільною рослиною, вона повністю залежить від свого хазяїна для живлення через гаусторії, які безпосередньо з’єднані з тканинами флоеми кореня хазяїна. Швидкість розповсюдження цього паразита зумовлена малим розміром насіння, його великою кількістю та тривалим перебуванням у стані спокою в ґрунті протягом десятиліть. Насіння має індуковане та точно адаптовані сприйняття алелохімічних сигналів, пов’язаних з рослиною-господарем, для ініціювання проростання та формування гаусторії.
Насіння проростає лише у відповідь на метаболіти, що виділяються корінням рослини-господаря. Щоб з’єднатися з корінням хазяїна, проростаюче насіння видовжує корінець та утворює відростки (гаусторії) у відповідь на сигнали ризосфери, включаючи сполуки, пов’язані з цитокінінами.
Насіння P. ramosa розпізнає та взаємодіє зі своїми господарями по-різному, залежно від власної генетичної структури.
Вовчок на ріпаку як окрема раса: останні дослідження
Французькі науковці (INRAE) встановили, що Phelipanche ramosa останніми десятиліттями адаптувався до ріпаку і сформував окрему популяцію, спеціалізовану саме на цій культурі. Раніше цей вовчок був більш характерний для тютюну та конопель. Дослідження понад 1600 зразків вовчка з 109 полів у шести країнах Європи показали, що популяції на ріпаку генетично суттєво відрізняються від популяцій на інших рослинах: тютюні, коноплях, томатах, сочевиці.
Тож дослідники дійшли висновку, що вовчок, який паразитує на ріпаку, є окремою еволюційною лінією всередині виду Phelipanche ramosa.
У Франції адаптація голопаразитної рослини Phelipanche ramosa до ріпаку протягом останніх двох десятиліть викликає глибоке занепокоєння, оскільки вона може спричиняти понад 80% втрат врожаю. Ареал її поширення та ареал рослин-господарів, незалежно від того, чи є вони культурними рослинами, чи бур’янами, стрімко розширюються.
Оскільки не було зафіксовано жодної природної регресії зараження, науковці детально дослідили різні етапи біологічного циклу патосистеми P. ramosa/ріпак, щоб визначити адаптивні риси, що сприяють успіху паразита.
Читати також: Пероноспороз і вовчок на соняшнику — це must have чи must have be done with
Ці риси стосуються проростання P. ramosa та фіксації. Досліджено 4-міліметрову зону впливу ексудатів коренів ріпаку на проростання паразитичного насіння та раннього впливу ексудатів, після чого відбувається дуже швидка фіксація паразита на коренях хазяїна. Як наслідок, підтримується постійно зростаючий банк насіння вовчка. Ці риси пов’язані з усім біологічним циклом P. ramosa, оскільки різні етапи його циклу мало залежать від погодних умов, але повністю — від наявності хазяїна.
Дослідження показало точне налаштування між фазами циклу ріпаку та P. ramosa, що призвело до синхронізації стадій їх плодоношення. Хоча спосіб проростання та фіксації вовчка гіллястого на коренях хазяїна добре охарактеризований, фізіологічні реакції, які викликають точне налаштування фаз циклу паразита до фаз його хазяїна, залишаються нез’ясованими. Крім того, виконання біологічного циклу P. ramosa має наслідки для ріпаку олійного на фенотиповому та агрономічному рівнях. Фаза біологічного циклу вовчка, що відбувається між проростанням насіння та проникненням гаусторії, відбувається виключно під землею, тому її не можна виявити при огляді поля. Симптоми паразитизму P. ramosa на ріпаку стають явними наприкінці життєвого циклу ріпаку, тобто лише тоді, коли його квітконоси починають видовжуватися. Можна спостерігати загальний повільніший ріст ріпаку, хлороз листя, низький рівень утворення стручків та масову абортацію.
Розвиваючись на коренях господаря, паразит конкурує з ним за воду, мінерали та цукри. Іноді зменшення біомаси рослини-господаря не повністю компенсується біомасою вовчка. Перенаправлення фотосинтетичного білка, ймовірно, заважає господарю підтримувати свій рівень фотосинтезу. Це явище може бути причиною хлорозу листя ріпаку та падіння біомаси. Крім того, вовчок може бути пріоритетним поглиначем порівняно з вегетативними органами хазяїна та новоутвореними стручками, тоді як стручки на стадії наповнення можуть бути пріоритетними поглиначами порівняно з паразитом. Це може пояснити низьку кількість стручків та високу абортацію.
Нарешті, гормональний дисбаланс, що характеризується зниженням вмісту гібереліну та цитокініну і збільшенням вмісту абсцизової кислоти, може спричинити затримку росту та призвести до карликовості заражених рослин. Дисбаланс також може бути наслідком пошкоджень та водного стресу, спричиненого вселенням вовчка.
Які існують заходи боротьби з вовчком гіллястим (Phelipanche ramosa)?
Способів контролювати вовчок гіллястий наразі небагато, хоча дослідження цієї небезпечної рослини-паразита тривають у багатьох країнах, де він вже став серйозною проблемою для сільського господарства.
Заходи боротьби застосовують комплексно:
- Виведення і запровадження у виробництво імунних (вовчкостійких) сортів сільськогосподарських культур, зокрема, стійких гібридів ріпаку.
- Дотримання правильних сівозмін, з розміщенням на попередньому місці рослин, на яких паразитують вовчки, не раніше ніж через 5-6 років. Чутливі до вовчка гілкуватого культури варто чергувати зі стійкими до нього. До найстійкіших рослин належать кукурудза, сорго та соя.
- Дослідники вважають перспективним використання пасткових (trap crops) і ловильних (catch crops) культур. Конюшина александрійська працювала як trap crop — стимулювала проростання насіння вовчка без подальшого паразитування; волохата вика виявилася ефективною як catch crop. Така сівозміна дозволяла суттєво зменшити кількість вовчка у наступному посіві ріпаку.
- Виполювання в посівах і знищення квітконосів вовчка до утворення насіння.
- Знищення вовчка на необроблюваних площах разом з дикоростучими рослинами, які його живлять (кропива, нетреба, полин, дикі коноплі).
- Вчасне знищення бур’янів та падалиці ріпаку, зокрема, хімічним методом, застосовуючи гербіциди класу імідазолінів. Оптимальне застосування імазамоксу разом із вирощуванням гібридів, стійких до імідазолінонів. Застосування імідазолінів накладає певні обмеження щодо сівозміни, оскільки їх залишки можуть спричиняти стрес на наступні сходи пшениці, особливо за умов посухи у степовій зоні. У регіонах з достатньою кількістю вологи пшеницю можна сіяти спокійно, адже імідазоліни в таких умовах руйнуються швидше.
- Глибока оранка площ після збирання тютюну, конопель, ріпаку.
- Оптимізація фосфорно-калійного живлення культурних рослин підвищує їхню стійкість до вовчку.
Альтернативним біологічним методом боротьби з вовчком є муха фітоміза вовчкова (Phytomyza orobanchia). Кормовими рослинами фітомізи є вовчки, що паразитують на багатьох технічних, овочевих та кормових культурах. Фітоміза пошкоджує вовчка на всіх стадіях його розвитку. Імаго переважно діє як ендопаразит, і більша частина його життєвого циклу проходить всередині рослини. Першу спробу розведення мушки фітомізи вовчкової зробили ще у 80-х роках ХХ ст., але як технологія цей метод не був доведений до кінця через складність збору, зберігання та лише одного покоління за рік. Тому застосування фітомізи виправдане поки що на невеликих ділянках.
