Сьогодні агрохімічний ринок України проходить, мабуть, найбільшу регуляторну трансформацію за останні 30 років. Ми перебудовуємо систему під європейську модель: нові вимоги до хімічної продукції, REACH, CLP, нові правила реєстрації, маркування та контролю. Але є парадокс: ми дедалі більше регулюємо легальний ринок — а фальсифікату стає все більше.
Фальсифікат агрохімії в Україні є. І це факт. За окремими оцінками галузевих експертів, його частка може становити 20–30% ринку. Тобто потенційно кожeн третій препарат ЗЗР може бути підробкою. Але мене дивує інше: державні установи та профільні асоціації переважно говорять про фальсифікат пестицидів. А що з добривами?
З добривами ситуація не менш цікава. За даними Інституту охорони Ґрунтів України, ще у 2011–2015 роках частка проаналізованих зразків мінеральних добрив, які мали відхилення від установлених нормативів, становила 22% у 2011 році, 27% — у 2012-му, 24% — у 2013-му та 13–22% — у 2014–2015 роках. За оцінкою Ukravit Institute, частка фальсифікованих добрив в Україні становила 20–30% у 2023 році та 15–20% — у 2024-му.
Сьогодні подібні проблеми фіксують і лабораторні дослідження. Агролабораторія «Ірлен» повідомляє, що у сезоні 2024–2025 років 38% досліджених зразків мінеральних добрив не відповідали заявленому складу. У сезоні 2025–2026 років вже 17% зразків не відповідали показникам, зазначеним у сертифікатах постачальників. Серед виявлених лабораторією випадків — КАС із заявленими 32% азоту, тоді як фактичний показник був нижчим за 29%; зразки, у яких не виявили заявлених елементів живлення; а також випадок, коли вапнякову аміачну селітру продавали як амофос.
Звичайно, ці цифри не можна трактувати як частку фальсифікату на всьому українському ринку: йдеться про різні дослідження та різні вибірки. Але вони показують, що проблема невідповідності добрив заявленим характеристикам фіксується в Україні вже понад десять років. Причому фальсифікат — це не лише підроблена етикетка відомого бренду. Відповідно до законодавства, до фальсифікованої продукції належать, зокрема, препарати, які не пройшли передбачені законом державні випробування та державну реєстрацію.
І ось тут починається найцікавіше. За моїми власними спостереженнями та аналізом ринку, майже половина продукції, яка сьогодні присутня на ринку добрив, може підпадати під це визначення. Тобто проблема фальсифікату добрив в Україні потенційно може бути значно масштабнішою за ті 15–30%, які ми бачимо в окремих дослідженнях. Мій попередній висновок: масштаб може наближатися до 50%.
І якщо це так, то ми маємо говорити вже не просто про окремі випадки підробки, а про системну проблему українського ринку добрив. І тоді виникає питання: якщо проблема існує роками, де системний державний моніторинг ринку добрив і де реальна статистика його масштабу? Тобто ми будемо будувати європейську систему правил, але досі до кінця не знаємо, що саме знаходиться всередині українського ринку.
У 2025 році правоохоронці викрили транскордонну мережу виробництва та збуту фальсифікованої продукції. В межах розслідування йшлося про понад 400 тонн контрафактних агрохімікатів, а очікуваний прибуток від їх реалізації оцінювався більш ніж у 200 млн грн. Тобто це вже не історія про кілька каністр, підроблених десь у гаражі. Це окрема економіка.
І саме тут у мене виникає питання не стільки до самого факту існування фальсифікату, скільки до економічної логіки держави.
Кому вигідний чорний ринок?
Легальний виробник або імпортер вкладає гроші в реєстрацію продукції, дослідження, відповідність вимогам, маркування, митне оформлення, сплачує податки та несе відповідальність за продукт, який випускає на ринок. Фальсифікатор значну частину цих витрат обходить. Він може придбати дешеву сировину, змішати невідомі компоненти, використати упаковку та маркування відомого бренду і продати продукт під чужим ім’ям. Або просто не проходити процедуру державної реєстрації, яка є доволі дорогою.
Для прикладу, реєстрація однієї лінійки добрив із п’яти марок стартує від 400 тис. грн, а таких лінійок у виробника може бути десять і більше. Водночас реєстрація пестицидів починається від 1,5 млн грн. Ось і рахуйте. І що виходить? Чим сумлінніше працює легальний бізнес, тим більші його витрати.
Якщо держава не створює достатнього бар’єру для нелегального товару, легальний виробник фактично конкурує не з іншим бізнесом, а з тим, хто не грає за тими самими правилами.
А скільки на цьому втрачає держава? Ось цього ми, схоже, не знаємо. І саме це мене дивує найбільше. Ми можемо говорити про контроль, перевірки, вилучення, кримінальні провадження. Але де державний розрахунок: скільки податків не сплачено через нелегальний обіг агрохімії? Скільки втрачають легальні виробники та імпортери? Який обсяг ринку фактично працює поза системою державної реєстрації та контролю? Скільки коштує державі ліквідація наслідків використання невідомої хімічної продукції?
Це особливо цікаво на тлі даних самої Держмитслужби. За її розрахунками, у 2024 році зниження митної вартості гербіцидів та засобів захисту рослин на 19% — з $9,79 до $7,93 за кг — відповідало умовним недонадходженнням ПДВ у 1,6 млрд грн. Це не можна автоматично називати втратами від фальсифікату, але цифра добре показує масштаб грошей, які обертаються навколо імпорту цієї продукції. Тобто питання варто ставити ширше: скільки грошей міг би отримувати бюджет, якби цей ринок працював легально?
Але повернімося до головного питання. Фальсифікат не виникає сам по собі. Він проходить цілий ланцюг — від виробництва або ввезення в Україну до складу, дистрибуції і зрештою до аграрія. На кожному з цих етапів держава має свої інструменти контролю. І якщо попри це нелегальна агрохімія роками залишається на ринку, питання вже не тільки в тому, що контроль відсутній.
Питання — чому система контролю не зацікавлена в тому, щоб цей ринок став легальним? Бо сьогодні легальний бізнес платить за те, щоб відповідати законодавству. А фальсифікат заробляє саме на тому, що цього не робить. Проблема в тому, що легальний бізнес не отримує тієї конкурентної переваги, яку мав би отримувати від дотримання закону.
Саме тому я б хотіла побачити не чергову кампанію ДЕБ чи Генеральної прокуратури «СТОП фальсифікату». Я хотіла б побачити державний розрахунок: скільки коштує країні чорний ринок агрохімії, скільки на ньому втрачає бюджет і скільки втрачає легальний бізнес?
І головне — скільки держава могла б отримати, якби зробила легальний ринок економічно сильнішим за нелегальний? Можливо, саме з цього і варто почати розмову про реальну боротьбу з фальсифікатом.
Олена Кошик, юрист, засновникa Koshyk & Partners Law Firm — юридичної компанії, що спеціалізується на правовому супроводі агрохімічного бізнесу та хімічній безпеці.
Погляди, висловлені в цій публікації, є особистою думкою автора і не обов’язково відображають позицію редакції Latifundist.com.