Перекладач та письменник Андрій Содомора і письменниця та публіцистка Олена Стяжкіна стали лауреатами Премії імені Василя Стуса 2026 року. 9 вересня у Києво-Могилянській бізнес-школі відбулася церемонія нагородження.
Премія імені Василя Стуса присуджується щороку авторам незалежно від місця проживання, прижиттєво, за особливий внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.
Цього року Премія імені Василя Стуса була вручена 37-й раз поспіль. З моменту створення відзнаки її отримали понад 70 митців.
Андрій Содомора – український письменник, перекладач, науковець. Він є найвизначнішим перекладачем античних творів сучасності, цією справою займається понад півстоліття. Він перекладає тексти Горація, Вергілія, Сенеки і Овідія.
Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня.
Олена Стяжкіна – українська письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, професорка історії. Вона є засновницею громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта». Лауреатка премії Women in Arts Award (2026) у категорії «Жінки у літературі» за внесок та стійкість у часи опору. Кавалерка Ордену «За інтелектуальну відвагу». Авторка понад дев’яноста наукових публікацій та художніх книг, таких як «Мовою Бога», «Розка», «Чобіток Зельмана».
«Античні митці вважали, що поетами та бійцями-воїнами народжуються. Василь Стус подав зразок того, як за коротке життя, розвинувши вроджені задатки, можна стати саме такою прекрасною людиною. Людиною, яка зуміла поєднати сталеву волю з тонкістю душевних структур. Якщо ж про мене, то я народився 1937 року. У кінці того року, коли жертвою нелюдської системи впав Микола Зеров. Випадок скерував мене до класичних студій у Франковому університеті. І так я вів у перекладанні дві борозни – римську Миколи Зерова і грецьку Бориса Тена. «Поспішай до мене, але до себе насамперед», – радив філософ. Я поспішав до них, античних знавців. У тій праці зважав передусім на те, що єднає нас з античними – волелюбність, людяність, гуманітас і найвища повага до слова. Саме від них я вчився», – поділився Андрій Содомора.
«Геній Василя Стуса поставив височезну, до неба, планку. Дістатися її не випадало більшості його сучасникам. Але вона випала нашим (сучасникам – ред.). Випало та випадає кожного дня. На фронті, у полоні, на окупованих територіях. Ця премія для мене – не нагорода. Вона почесний і важливий борг, як я намагатимусь віддавати все своє життя. За все, що відділяє нас від пітьми, від подій і наслідків війни», – підкреслила Олена Стяжкіна.
