Миронівка (що на Київщині) – один з найвідоміших у державі і світі осередків селекції пшениці, яку цілком обґрунтовано називають пшеничною столицею, колискою української озимої пшениці, оскільки саме тут базується Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла. Ця наукова організація – визнаний лідер селекції озимої пшениці в Україні, бо саме тут виведено унікальні види озимої культури, що прославили їх авторів і стали стандартами пшеничної селекції. На основі виведених сортів щороку створюються нові, не менш цікаві різновиди зернових. Яке життя сьогодні у інституту, які питання вирішують його співробітники і що нового відбувається у галузі селекції зернових культур? Про це ми поговоримо з Олександром Демидовим, директором цього відомого наукового інституту.
Демидов Олександр Анатолійович, директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла НААН, шанований працівник сільського господарства, член-кореспондент НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор.
Освіта
— 1983 рік — закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (диплом за спеціальністю — інженер-механік).
— 1996 рік — захистив кандидатську дисертацію на тему «Специфіка вегетації та продуктивність післяжнивного соняшника в Дніпропетровській області залежно від методів і густоти посівів».
— 2010 рік — Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (друга вища освіта — агроном)
— 2014 рік — захистив дисертацію доктора сільськогосподарських наук.
Кар’єра
— 1993–1996 роки — представник Президента України в Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 1994–2002 роки — депутат Дніпропетровської обласної ради.
— 1999–2006 роки — генеральний директор ТОВ «Світлана» у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 2006–2014 роки — директор Департаменту землеробства Мінагрополітики України.
— З 2015 року — директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла
Нагороди
— 1992 рік — присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства».
— 2008 рік — орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
— 2010 рік — Почесна грамота Кабінету Міністрів України.
— 2011 рік — орден «За заслуги » ІІ ступеня.
— 2012 рік — Почесна грамота Верховної Ради України.
— 2015 рік — медаль «Патріот України» за активну участь у підтримці бійців АТО.
— 2020 рік — орден «За заслуги» І ступеня.
Родина: одружений, має доньку, сина, онуків.
Олександре Анатолійовичу, теперішній сезон аграрії називають аномальним через зовсім нетипові кліматичні умови. А які висновки зробили миронівські науковці?
— Справді, цьогорічні умови є атиповими: в осінній період на більшості території держави опадів майже не було, фактично безсніжною була зима, а весною ми спостерігали морози та приморозки. Одначе, якщо проаналізувати ряд факторів за останні 10–12 років, то стає зрозуміло: майже кожен рік мав свої відмінності. Загалом, всім відомо, що двох повністю ідентичних років за гідротермічним режимом і, особливо, розподілом опадів і динамікою температури, за цей час не було. Такі відхилення пов’язані з глобальними кліматичними трансформаціями. Отже, ми їх фіксуємо і беремо до уваги, створюючи нові сорти.
Чи маєте ви за таких умов певну стратегію у селекційній діяльності? Яка вона? На чому наголошуєте?
— Якщо сказати стисло, то головна селекційна стратегія зараз — це поєднання у нових сортах значного потенціалу продуктивності, якісних параметрів зерна та підвищеної пристосованості. Під останньою розуміємо здатність забезпечувати більш-менш стабільний рівень врожайних і якісних показників при кліматичних змінах різних років, що забезпечується генетичною стійкістю до головних абіотичних і біотичних чинників і загальним гомеостазом організму.
Загалом, з точки зору селекціонера, на відміну від виробництва, несприятливих років не існує. Бо зміни та перекомбінація метеорологічних факторів і пов’язані з цим поєднання спеки, морозів, розповсюдження збудників хвороб, вилягання посівів тощо дають можливість більш повно вивчити селекційний матеріал і цілеспрямовано покращувати створювані сорти.
Нагадаю, що Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, як і більшість передових селекційних установ, має унікальне екологічне розташування. Науковці, які засновували станції та дослідницькі поля на початку ХХ ст., робили це зважено та обґрунтовано. Наш інститут розташований на найвищій місцевості Київської області та вододілі двох рік — Дніпра й Росі. Глибина залягання ґрунтових вод — 50–60 м. Такі умови сприятливі для оцінки та формування селекційного матеріалу озимих культур (пшениці та ячменю), який поєднує великий потенціал продуктивності з підвищеною морозо- та зимостійкістю та досить високою посухо- й жаростійкістю.
До того ж, тривалий період ми здійснюємо цілеспрямовану селекційну роботу на опірність до збудників основних хвороб і якість зерна. Тому сорти пшениці озимої та ячменю озимого миронівської селекції вдало поєднують ці ознаки. Такими самими характеристиками, за винятком зимо- й морозостійкості, характеризуються і ярі культури нашої селекції.
Миронівський інститут — лідер української селекції озимої пшениці. Це незаперечно. Але останнім часом ми помічаємо, що саме з озимими в Україні є певні складнощі через зміни клімату. Що порадите: чи варто аграріям сіяти озимі, чи взагалі відмовитись від них?
— Ні для кого не секрет, що серед озимих, безумовно, переважає головна продовольча культура України і світу — озима пшениця. В Україні щорічні площі посіву пшениці озимої становлять 6–7 млн га, а ячменю озимого — близько 1 млн га. Я думаю, що досвідчені аграрії розуміють, що вирощування озимих — це обов’язково. Відмовлятись від озимих в жодному разі не можна! На це є багато причин. Наприклад, щоб перенести таку посівну площу на ярий клин, немає ні технічних, ні природних можливостей. Останні пов’язані з ранньовесняними засухами, властивими майже всій території країни. Звісно, перевагою озимих культур є вища врожайність. Це зумовлено низкою їхніх природних і біологічних особливостей. Одна з основних, це, звичайно, — можливість краще використовувати запаси вологи з ґрунту, зокрема, зимові. Прикладом може слугувати озимий ячмінь, посівні площі якого з 2008 року зросли в рази (від 400 тис. га до 1–1,2 млн га).
На жаль, суттєвою проблемою 2019/20 вегетаційного року була майже повна відсутність зимових опадів, а подекуди — навіть осінніх. Тому в деяких регіонах, особливо на півдні степової зони, цьогоріч виникли значні проблеми з озимими культурами. Проте, повна відмова від озимих не вирішить проблеми продовольчої безпеки, а лише збільшить її.
Для вирішення цього питання необхідний системний підхід — з урахуванням того, що Україна має велику географічну територію, яка включає різні природні зони, поділені на агрокліматичні зони й підзони. Для кожної з них властиві певні особливості, які до того ж останнім часом значно змінюються через кліматичні зміни. Тому цей підхід має опиратися на обґрунтованому співвідношенні культур у структурі посівних площ, враховуючи агрокліматичне розташування останніх.
Зараз окремі регіони України стають несприятливими для вирощування деяких культур. Тому потрібно заповнювати цю нішу більш пристосованими культурами. Окрім цього, важливе правильне чергування культур у просторі і часі. І, безумовно, ключову роль у всьому відіграє сорт. На жаль, є випадки, коли вирощують низькопосухостійкі сорти пшениці озимої в Степу або низькозимостійкі та недостатньо морозостійкі сорти в лісостеповій зоні. У деякі, сприятливі, роки такий невідповідний вибір не призводить до проблем, але зазвичай може призвести до значних втрат врожаю та його якості. Означений вище підхід, можливо, й не повною мірою вирішує всі проблеми, але сприяє зменшенню їхніх негативних наслідків і запобігає значним втратам врожаю. Тому наголошую: підхід має бути системним!
Ваш колектив заявляє, що зараз агровиробникам ви пропонуєте не лише сорт, але й технологію його вирощування. У чому унікальність технології? Чи всім вона підходить?
— Так, сьогодні ми не лише створюємо сорти, а й одразу розробляємо основні елементи технології їхнього вирощування. Два основні технологічні аспекти — попередники та строки сівби. На жаль, попередники, які для пшениці є кращими за біологічними ознаками, зараз займають невеликий відсоток (багаторічні та однорічні трави, горох, кукурудза на силос тощо). Як відомо, зараз великі площі відводять під кукурудзу на зерно, соняшник, сою, ріпак. Отже, розуміючи наявне зараз співвідношення посівних площ культур, ми вивчаємо їхній вплив як попередників на реакцію сортів, які щойно створені. З цим, звичайно, пов’язані й строки сівби. Тому основне наше завдання на першому етапі — запропонувати агровиробникові найпридатніший для умов вирощування сорт, який забезпечить максимальний урожай та відповідну якість за наявного в певному господарстві чергування культур. На основі цього формується вся подальша стратегія технології вирощування з урахуванням економічних можливостей господарства та запланованого рівня врожайності (норм внесення добрив, системи захисту посівів і т. ін.).
Які новинки пропонують миронівські селекціонери аграріям вже цього року?
— Мені приємно зазначити, що лише за 2015–19 роки до Держреєстру сортів України занесено 57 сортів сільськогосподарських культур миронівської селекції, зокрема: пшениця м’яка озима — 17 сортів, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — 10, пшениця тверда яра — чотири, ячмінь озимий — шість, ячмінь ярий — 15, тритикале озиме — чотири. За цей самий час на державну кваліфікаційну експертизу передано 54 сорти сільгоспкультур, у тому числі: пшениця м’яка озима — 18, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — вісім, пшениця тверда яра — два, ячмінь озимий — сім, ячмінь ярий — 12, тритикале озиме — п’ять, тритикале яре — один.
Отже, ми маємо що запропонувати виробникам різного типу господарювання — від невеликого фермерського господарства до агрохолдингів. Наприклад, по пшениці озимій можемо нагадати, що за рівнем продуктивності та напрямом використання сорти Миронівської селекції умовно поділені на декілька груп. Перша група — це низькорослі, високоінтенсивні. За сприятливих кліматичних умов та інтенсивних технологій сорти цієї групи можуть сформувати високі врожаї — понад 10 т/га. Найкращі сорти цієї групи — Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, МІП Валенсія та новинка — Вежа миронівська.
Друга група сортів — середньорослі, універсального використання. Їхня головна ознака — здатність в екстремальних умовах вирощування забезпечувати отримання оптимальних урожаїв без різкого зниження нижнього порогу продуктивності. Фактичний генетичний потенціал продуктивності сортів цієї групи становить до 10 т/га. Найкращі сорти універсальних сортів — Мирлєна, Легенда Миронівська, Оберіг Миронівський, МІП Княжна, Трудівниця миронівська, МІП Вишиванка та сорти-інновації — МІП Ассоль, МІП Дніпрянка, Балада миронівська, Естафета миронівська, Грація миронівська.
Сорти універсального використання, поряд зі спільними для цієї групи ознаками, мають відмінності й переваги. Наприклад, сорти Мирлєна та Оберіг Миронівський, Вежа миронівська, МІП Ассоль, Балада миронівська забезпечують стабільні високі врожаї зерна високої якості в усіх зонах України. Цим сортам властива підвищена продуктивна кущистість (500–700 продуктивних пагонів на 1 м2). Ці сорти широко використовують у виробництві. Їхня головна ознака — дуже висока виробнича пластичність.
Сорти селекції Миронівського інституту Горлиця миронівська, МІП Валенсія, Мирлєна, МІП Вишиванка відповідають високим вимогам якості, вони чудові поліпшувачі якості. Борошно з них підходить для випікання хліба високої якості.
В останні роки дефіцит вологи, велика кількість у сівозмінах технічних культур змушують аграріїв використовувати пізні строки висіву. Ми створили сорти Миронівська слава, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, МІП Вишиванка, Естафета миронівська, МІП Дніпрянка, які успішно витримують запізнілі строки сівби та забезпечують отримання хороших урожаїв зерна.
Маємо сорти з різним вегетаційним періодом. Такі ранньостиглі сорти, як Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, вдало поєднують ранньостиглість із високою продуктивністю та стійкістю до несприятливих факторів довкілля. Хочу акцентувати увагу аграріїв на сорті європейського екотипу Світанок Миронівський, який у групі ранньостиглих сортів поєднує продуктивність зі стійкістю до абіотичних і біотичних факторів зовнішнього середовища.
Відомо, що сьогодні складно конкурувати на ринку насіння. Яким чином очолюваний вами колектив рекламує миронівські сорти? Чи вирощують їх за межами України?
— Так, на ринку насіння існує жорстка конкуренція як у світі, так і в Україні. Тому потрібно приділяти маркетинговій складовій велику увагу. Звичайно, транснаціональні компанії вкладають значно більше коштів у рекламу своїх сортів. Але й ми не зупиняємось, максимально рекламуємо та супроводжуємо вирощування наших сортів. У всіх куточках України ми закладаємо демополя (30–40 полігонів щороку), де аграрії можуть побачити, які сорти є кращими саме в їхніх умовах. Крім цього, науковці нашого інституту протягом вегетації виїжджають у господарства, де вирощують миронівські сорти, і за результатами обстежень надають необхідні поради. Тобто забезпечують науковий супровід. Щороку в інституті ми проводимо міжнародні Дні поля, семінари-навчання та міжнародні науково-практичні конференції. Участь у цих заходах беруть понад 400 вітчизняних і зарубіжних агровиробників. Також наші спеціалісти беруть активну участь у регіональних і всеукраїнських нарадах, Днях поля та виставках із питань селекції, насінництва й технологій вирощування зернових колосових культур.
Ми співпрацюємо на договірній основі з провідними науковими установами, вищими навчальними закладами країни, а також вітчизняними й зарубіжними компаніями. Щороку укладаємо понад 100 ліцензійних угод на використання сортів селекції інституту та угоди про надання наукового супроводу з їхнього вирощування. Запевняю, що ми наполегливо працюємо і в напрямі відновлення міжнародного наукового співробітництва інституту. Зокрема, у 2016–2019 роках підписано угоди про науково-технічну співпрацю з Університетом Александра Стульгінскаса та Литовським науковим центром сільського господарства та лісівництва (Литва); Інститутом сільського господарства — Центром сільськогосподарських досліджень Угорської академії наук (Угорщина); Академією сільськогосподарських наук муніципалітету Дінксі та Північно-західним нагірним інститутом біології Всекитайської академії наук (Китай); Добруджанським інститутом землеробства (Болгарія); Казахстанським науково-дослідним інститутом землеробства і рослинництва Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан.
В рамках цих угод проведено стажування й обмін досвідом науковців інституту в Угорщині, Болгарії, Литві, Китаї. Розробляються наукові програми співробітництва в міжнародних проєктах і грантах із названими установами. З Китаю та Болгарії до колекції залучено новий оригінальний селекційний матеріал пшениці озимої. Миронівський інститут відвідали селекціонери, генетики, товаровиробники зі США, Німеччини, Франції, Туреччини, Угорщини, Молдови, Китаю, Литви, Чехії.
Зараз миронівські сорти декілька років поспіль випробовуються в умовах Угорщини, Туреччини, Литви. Досягнуто домовленостей щодо випробування ярих і озимих пшениць у Казахстані.
Але основною складовою маркетингу є якісна генетика сорту та якісно підготовлене насіння. До речі, якість наших сортів підтверджена понад сторічними здобутками інституту. Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН — це бренд, відомий в Україні та за її межами.
Не секрет, що деякі крупні зарубіжні компанії впритул підійшли до створення гібридів пшениці, їхньої комерціалізації і вивели гібриди ячменю. Як ви до цього ставитесь?
— Справді, деякі транснаціональні компанії вже вивели комерційні гібриди ячменю та пшениці. Деякі з них навіть зареєстровані в Україні. Наукові дослідження вказують на вищий потенціал гібридів за врожайністю, а інколи — й за пристосованістю. Але проведені нами порівняння протягом декількох років показують: не кожного року окремі з наявних гібридів мали суттєву прибавку врожайності порівняно з найкращими нашими сортами. В одні роки прибавка була відчутною, а в інші — ні. Одна з причин цього — відносно новий напрям, тому потрібно ще багато над чим працювати. Ще один фактор — ці гібриди створені в інших екологічних умовах, відмінних від умов України.
Інтерес аграріїв до гібридів пояснюється тим, що спрацьовує фактор нового. Але не слід забувати, що, окрім обіцяної великої врожайності, є ще й поняття адаптації. Пам’ятаю, на Хмельниччині, на Дні поля один фермер говорить: «Навіщо мені ваші сорти, я купив гібридну пшеницю». За тонну насіння він заплатив понад 30 тис. гривень (у нас тоді еліта коштувала 12 тис.). Пізніше ми поцікавилися в нього, чи отримав він обіцяні 200 ц/га. Але сталося не так, як гадалося. Зарубіжні гібриди, на жаль, не витримали українських кліматичних умов. А ще фермер думав, що насіння можна буде висіяти повторно. Тобто бажання «чогось нового» та брак знань виробника призвели до збитків: витративши великі кошти, він не отримав обіцяного врожаю.
Водночас, я погоджуюсь, що цей напрям розвиватиметься. Але лише за умови, що досягнутий ефект гетерозису забезпечуватиме гарантований і реальний економічний ефект, який компенсуватиме вартість насіння та необхідність купувати його щороку.
Повний цикл, створення вітчизняних гібридів зараз гальмується гострою потребою значних капіталовкладень у селекційні дослідження, яких наукові установи просто не мають. Щоправда, в нашому інституті окремі дослідження цього напряму все ж проводяться. Зокрема, виділено компоненти схрещувань із підвищеним гетерозисним ефектом. Але до виведення комерційних гібридів залишається ще низка наукових і економічних питань, які не вирішені. Разом з цим, впевнений: роль класичних сортів самозапильних культур тривалий час буде головною.
Яким ви бачите майбутнє селекції сільськогосподарських культур і, зокрема, пшениці?
— Селекція — це специфічна діяльність людини, яка завжди буде актуальною. Це пов’язано з тим, що сорт рослин є відкритою біологічною системою, взаємопов’язаною з умовами навколишнього середовища. А постійні зміни в цій складній інтегрованій системі (сорт — навколишнє середовище — технологія) створюють нові виклики та вимагають постійно виводити нові сорти з відповідними параметрами.
Звичайно, в селекційний процес впроваджуються і в подальшому впроваджуватимуться різні сучасні технології. Але наголошую, що всі вони покликані лише або генерувати генетичну мінливість, або точніше і цілеспрямованіше відбирати особини на певному середовищі за певним критерієм. Проте, селекційний процес у частині комплексної оцінки і добору конкурентних генотипів у безпосередніх умовах подальшого виробництва ці сучасні технології ніколи не замінять. Як не замінять повністю і роль самого селекціонера, від якого залежить основний результат селекції.
Постійно повторюю: для успішної конкуренції вітчизняної селекційної науки з транснаціональними компаніями її спочатку необхідно поставити у фінансові умови європейського рівня. Значно покращити матеріальну базу наукових установ і підняти кадровий потенціал. Бо всі знають, що найкращі науковці, на жаль, йдуть працювати в комерційні структури, бо там значно вищі зарплати.
Сумно, але зараз наші науковці отримують 4–5 тисяч гривень зарплати, старші наукові співробітники — 5–6 тисяч. Тому людям, які у нас працюють, потрібно ставити пам’ятники. Адже коли влітку спека доходить до 60–70°С на ґрунті, наші науковці з 6-ї ранку до 18-ї дня проводять гібридизацію. В іноземних компаніях за таку роботу платять тисячі доларів.
На мою думку, в Україні потрібно створити три-чотири провідні селекційні центри з пшениці озимої, яким підпорядкувати мережу станцій і дослідних господарств. Такі центри створити й щодо інших культур. Навіщо ці невеликі державні кошти, які виділяються на науку, розподіляти по різних науково-дослідних установах, які протягом десяти років вивели один-два сорти? А державне фінансування, яке виділяється на селекцію зернових, спрямовувати лише в організовані центри.
Одна з проблем також у тому, що в Україні немає законодавства, яке дозволило б, щоб у державні наукові установи надходили взаємовигідні інвестиції з приватних структур. Не вирішено питання можливості офіційного продажу не лише насіння, але й сортів тощо.
Кого із селекціонерів інституту ви зараз вважаєте взірцем для молоді? Який, на вашу думку, їхній внесок у селекційну науку?
— Знаєте, говорячи про селекціонерів сьогодення, потрібно назвати науковців, які зробили відомим наш інститут. Звичайно, найважливішою постаттю є засновник інституту, академік Василь Миколайович Ремесло. Його життєвий та науковий шлях є прикладом для наслідування новим поколінням селекціонерів. Сорт-шедевр Миронівська 808 і зараз пам’ятають не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А в окремих країнах, зокрема Казахстані, його ще вирощують.
Окрім Василя Миколайовича, велика кількість науковців зробили значний внесок у виведення сортів. І це не лише селекціонери, а й генетики, фізіологи, фітопатологи, насіннярі. В різні роки в інституті працювали науковці, відомі в Україні та за її межами: професор І.М. Єремєєв (один із авторів сорту-шедевру Українка 0246), академік НААН В. Ф. Сайко, доктори наук Л. О. Животков, В. С. Гірко, В. В. Шелепов, М.М. Макрушин, В.А. Власенко, Г. М. Ковалишина, В. І. Дубовий та інші.
Серед тих, хто нещодавно пі