Облік трудоднів у колгоспі «Серп і молот». Бердянський район, Запорізька область. Фото ЦДАЕА.
95 років тому трудодні були встановлені як метод оцінки та оплати праці в радянських колгоспах з 1930 по 1966 рр. Правовою основою для цього став «Примірний статут сільськогосподарської артілі», який був затверджений постановою ВЦВК і Ради Народних Комісарів УРСР від 13 квітня 1930 р. Слідом за ним 7 червня 1930 р. 1930 р. Колгоспний центр УРСР видав постанову, яка уточнювала обчислення трудоднів.
Про це повідомляє propozitsiya.com з посиланням на допис на сторінці «Українська діаспора світу» у Facebook.
У народі трудодні називали «палочками», бо за кожен відпрацьований день колгоспник ставив у трудовій книжці один рядок — «паличку».
“А чим платили в колгоспі? Палицею, так називали трудодень. Ти працював день, виконуючи норму. За цей трудодень, може, восени, отримував кілограм якогось зерна. Табель на стіні висів, усі були перераховані. Увечері чи наступного ранку хтось підраховував, що ти заробив за попередній день. Якщо був повний робочий день, ти отримував палицю, а якщо не був повний день, буде відрахування – нуль вісімдесят відсотків чи що там», – згадувала киянка Поліна Ткачук, 1921 року народження, спогади якої зафіксував режисер Сергій Буковський.
Кожен робітник колгоспу мав відпрацювати від 60 до 100 робочих днів на рік, при цьому діти старше 12 років мали окрему норму 50 робочих днів. Трудодень у колгоспі не дорівнював повному робочому дню. Часто, щоб заробити одну «палицю», потрібно було працювати кілька днів. Спочатку роботи були розділені на 5 груп за складністю, а з 1933 року на 7 категорій. Наприклад, щоб отримати 1,5 трудодня, потрібно було б зорати 6 га землі або зв’язати 480 снопів.
«Тиждень і три дні можна було працювати, а на трудодень не заробиш, за палицю — пайок, буряк чи картоплю», — згадувала Валентина Ребік, 1938 р.н., села Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області.
Фольклор того часу швидко відгукнувся на це:
Старенька сидить на лавці і рахує дні роботи:
Сорок днів працював – один день роботи вийшов.
Виплати проводилися після збору врожаю (аванс) і в кінці року — після «виконання колгоспом плану». Потім залишки колгоспної продукції розподіляли між колгоспниками за кількістю відпрацьованих трудоднів. Це могло становити 100, 300, 500 грамів хліба на «палочку», а в кращі часи — до півтора кілограма. Так, за 100 відпрацьованих трудоднів колгоспник міг одержати 10, 30, 50 кг зерна. Це була мізерна кількість, через яку сім’ям було важко прогодуватися. Отже, навіть у важкі роки селяни, як правило, терпіли злидні та покладалися на своє натуральне господарство.
Тих, хто не виконував норми трудоднів, виключали з колгоспу, конфіскували присадибну ділянку, загрожувало навіть заслання до Сибіру.
«Мама працювала в колгоспі, але не витримала норми відробітку, і її вислали на п’ять років у Сибір», — згадувала Надія Добровольська, 1924 р.н., із села Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.
По суті, трудодні стали новою формою кріпацтва на радянський манер. Система робочого дня була остаточно скасована в 1966 році.
Джерело: propozitsiya.com
