Велика врожайність зернових культур та дотримання їх параметрів до стандартних норм значною мірою визначається характеристиками насіння, використаного під час сівби. До посіву його необхідно зберігати в умовах із вологістю, передбаченою зоною «а» (для пшениці, ячменю, вівса, тритикале – 14%) згідно з ДСТУ 2240-93. Контроль умов зберігання має включати профілактичні та коригувальні заходи, такі як аерація, вентиляція, охолодження, хімічна дезінфекція та консервація.
Поряд із регулюванням вологості зерна важливо відстежувати енергію проростання та пророщувальну здатність насіння. Терміни зберігання насіннєвих ресурсів відрізняються: для озимих культур у більшості регіонів України – близько 5 місяців, перехідні фонди озимих – 12–24 місяці, ярих культур – 7–8 місяців, а їхні страхові фонди – 12–24 місяці.
Перед вирощуванням насіння будь-якої культури необхідно підготувати поля та провести польову апробацію. Вона передбачає оцінку сортової чистоти, виявлення видових і сортових домішок, засміченості бур’янами, ураженості хворобами та шкідниками. Це дозволяє визначити придатність зерна для використання як насіннєвого матеріалу. Зерно, зібране з ділянок, інфікованих склероцією, сажкою, стебловою або карликовою сажкою (пшениця, тритикале), рисовим афеленком, пелюшкою (оригінальне та елітне насіння гороху), білою чи сірою гниллю (вика), м’якою пшеницею (оригінальне насіння твердої пшениці), а також із виявленими галами пшеничної нематоди (пшениця, тритикале), непридатне для подальшого використання як насіннєвий ресурс.
Доведено, що насіння зі зниженою енергією проростання, пошкоджене, проросле, недостатньо відсортоване або інфіковане патогенними мікроорганізмами зберігається погано. Натомість матеріал, вирощений за сухої сонячної погоди, демонструє високу стійкість до зберігання.
Вилягання зернових культур, особливо на ранніх стадіях розвитку, суттєво погіршує якість насіння. Таке зерно, закладене на зберігання, зазвичай має знижену лабораторну схожість. Важливо враховувати, що врожайність рослин, вирощених із такого матеріалу, завжди нижча від норми.
Запізнення зі збиранням також негативно впливає на якість насіння та термін його зберігання. Наявність пророслих зерен у насіннєвій масі може призвести до різкого падіння схожості та визнання всієї партії некондиційною.
Поряд із регулюванням вологості зерна важливо відстежувати енергію проростання та пророщувальну здатність насіння
Тривалість зберігання насіннєвого матеріалу залежить від його вологості та фізіологічного стану. Найстійкішим є насіння з високою життєздатністю, яка безпосередньо пов’язана з інтенсивністю дихання. Головним чинником, що регулює цей процес, є вміст вологи. Підвищення температури призводить до зростання інтенсивності дихання, що спричиняє втрату сухої речовини та різке зниження схожості. Збільшення вологості підвищує ризик розвитку мікроорганізмів, комах та кліщів, що сприяє самозігріванню. На цей процес також впливає наявність механічно пошкодженого, морозобійного насіння, а також домішок у вигляді грудочків землі, пилу чи органічних решток. Крім того, під час зберігання слід враховувати вологість і температуру навколишнього середовища.
Лабораторія моніторингу якості та безпеки кормів Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН проводить регулярні дослідження насіння сільськогосподарських культур, контролюючи показники, що характеризують його якість.
Норми сортових та посівних характеристик насіння відрізняються залежно від етапу насінництва та його цільового призначення. Забороняється використовувати для сівби матеріал із виявленими карантинними бур’янами, шкідниками та хворобами згідно з переліком, затвердженим Мінсільгосппродом України 19 червня 1992 року. У цьому переліку вказано низку грибкових захворювань, зокрема пурпурний церкоспороз сої, стебловий рак сої, диплодіоз кукурудзи, вугільна гниль сої, фітофторозна гниль сої, а також вірусні хвороби – різні типи мозаїк (ячмінна, кукурудзяна, штрихувата, американська, веретеноподібна смугаста). Не допускається наявність живих шкідників та їхніх личинок, оскільки вони руйнують насіння. Для насіння І репродукцій допустима кількість кліщів не повинна перевищувати 20 шт./кг.
Ключовим показником насіннєвого матеріалу є вміст вологи: для злакових культур – не більше 14%, для бобових – 15%. Частка основної культури в партії має становити мінімум 99,0% (для кормових бобів – 99,5%, сої – 99,7%, вики посівної – 98,0%). Схожість насіння бобових має бути не нижче 90%, гороху – 92%, злакових – 92%, жита – 90%, твердої пшениці та кормового тритикале – 87%. Цей показник має вирішальне значення для розрахунку страхових надбавок, норм висіву та планування густоти рослин.
Тривалість зберігання насіннєвого матеріалу залежить від його вологості та фізіологічного стану
Схожість насіння є ключовим фактором у маркетинговій стратегії насінницьких компаній. Показник сортової чистоти має коливатися в межах 99,6–99,9%. Тому перед посівом обов’язково проводиться перевірка цих параметрів. Дослідження якості насіння пшениці за останні три роки показали, що вологість зразків коливалася в межах 7,36–13,94%. Схожість нижче 92% виявлена у максимум 10% зразків, тоді як у 70% вона становила 98–99%.
Щодо ячменю, схожість більшості зразків відповідала нормам (92–99%), проте близько 15% мали показник нижче 92%.
Окрім схожості, важливим параметром є маса 1000 зерен, яка впливає на кількість насіннєвого матеріалу та якість майбутнього врожаю. Цей показник корелює з розміром зерна та щільністю його структури, залежить від сорту, виду та регіону вирощування. Для точності масу рекомендовано виражати у перерахунку на суху речовину. Середні значення: кукурудза, квасоля, кормові боби – до 500 г; горох, нут, соя – 200 г; пшениця, жито, ячмінь, овес, тритикале, рис, сорго, вика – 50 г; просо – 25 г. Згідно з даними Інституту кормів маса 1000 зерен пшениці за останні роки становила 37,9–56,3 г, ячменю – 36,8–58,4 г.
Для бобових культур допустима вологість не повинна перевищувати 14%. Останніми роками спостерігається зниження цього показника у 1,5–2 рази. Схожість матеріалу має бути не нижче 90%. На жаль, 30–40% зразків сої не відповідають цьому критерію, тому лише 60–70% насіння з Лісостепової зони придатне для використання.
Важливо контролювати зараженість насіння злакових та бобових культур. Зразки пшениці з вмістом фузаріозних зерен до 24,0% або сої до 49,0% непридатні для посіву, оскільки спори грибів сприяють накопиченню мікотоксинів у новому врожаї.
Гриби роду Fusarium забруднюють зерно токсинами (дезоксиніваленон, зеараленон, фумінізин, Т-2 токсин), що небезпечніше за самі спори. Уражене зерно має білуватий відтінок, іноді з рожевими плямами, легковаге та щупле. Для м’якої пшениці перших трьох класів допустимий рівень фузаріозного зерна – 0,3–0,5%, четвертого класу – 1,0%. Для твердої пшениці ці показники становлять 0,2–0,5% та 1,0% відповідно. Дослідження показали зростання середнього рівня фузаріозного зерна: 1,92% (2022), 2,92% (2023), 3,02% (2024). Навіть при допустимому рівні токсинів їх концентрація під час зберігання зростає, що робить зерно небезпечним для тварин та людей.
У зв’язку зі зміною клімату спостерігається тенденція до збільшення відсотка ураженості зернових сажками
Сажкове зерно, забруднене спорами гриба-паразита, має характерний запах триметиламіну. Для очищення використовують щіткові машини та промивання перед помелом. Допустимий вміст такого зерна: 5,0% для першого та четвертого класів твердої пшениці, 10% – для п’ятого. Для м’якої пшениці перших трьох класів – не більше 8,0%, четвертого – 10%. Останніми роками перевищення цих норм не зафіксовано.
Ріжки (склероції грибів роду Claviceps) довжиною 6–30 мм частіше вражають жито. Вони проростають у ґрунті після збирання, утворюючи спори під час цвітіння зернових.
Ріжки (склероції грибів роду Claviceps) довжиною 6–30 мм частіше вражають жито (жито, уражене ріжками)
Для м’якої пшениці, призначеної для борошномельного виробництва, допустимий вміст ріжкового зерна – до 0,05% (перший–третій класи) та 0,1% (четвертий клас). Борошно з 2% такого зерна небезпечне для тварин через алкалоїди. Для видалення ріжків використовують сита з отворами 1,8×20 мм (жито) та 2,2×20 мм (пшениця), а також трієри з комірками 4,5–5,0 мм.
Інші ключові показники якості зерна злакових включають натуру, вміст протеїну, клейковини (для пшениці), якість клейковини (ВДК) та число падіння. Ці параметри вказують на харчову та біологічну цінність майбутньої продукції.
Л. Чорнолата, канд. с.-г. наук, с.н.с., Т. Найдіна
Інститут кормів та сільського господарства Поділля
Источник: www.propozitsiya.com
